УКРАЇНА

21:43

23.07

Українців спокушають порохом у порохівницях

Українців спокушають порохом у порохівницях

0

У заявах влади все частіше звучить теза про можливе силове вирішення «питання про Донбас» - варто розібратися, чим викликана така зміна риторики

«Переговори пройшли як завжди», «відбувається тотальний фарс», «надзвичайно неконструктивно», але «в цілому корисна дискусія» і «ми готуємося до наступних засідань» — саме такими висловлюваннями українські дипломати характеризують результати власних зусиль у рамках тристоронньої контактної групи («мінський формат») і «нормандської четвірки», що пройшли на початку тижня. У перекладі з дипломатичної мови на буденну — дипломатичні зусилля у вирішенні конфлікту в Донбасі мінімальні, якщо взагалі не близькі до нуля.

І таку ситуацію несподіваною не назвеш. Павло Клімкін, глава українського зовнішньополітичного відомства, заздалегідь прогнозував відсутність прогресу в переговорах, зауваживши, що «нормандські» зустрічі перетворилися на порожню балаканину, і він візьме участь у черговому раунді лише з поваги до прохань колег із Франції і Німеччини.

Відомо, що коли аргументи закінчуються у дипломатів, слово переходить до артилеристів — але в нашому випадку гармати і так виступали з щоденними заявами. Цікаво інше — буквально протягом одного тижня «наступальна риторика» повернулася в оборот влади. Ось приклади.

Президент, даючи настанови «мінським переговірникам», дає зрозуміти, що виконання самих мінських угод в низці ключових напрямків зірвано: в питанні звільнення заручників, доступу гуманітарної допомоги «нульовий прогрес». Нагадаємо, що звільнення полонених (незаконно утримуваних осіб) у форматі «всіх на всіх» є одним із найважливіших за пріоритетністю пунктів другої Мінської угоди — що ставить питання про саму доцільність їх виконання.

Володимир Горбулін, радник президента, директор Національного інституту стратегічних досліджень, і, що особливо важливо, учасник тристоронньої контактної групи («мінський формат») публікує програмну статтю, в якій радикальні сценарії вирішення конфлікту («тотальна війна» і «тотальна блокада») виглядають куди більш привабливими, ніж відносно мирні («заморожування» та «ні миру, ні війни»).

Павло Жебрівський, новопризначений губернатор Донецької ОДА прямо заявив про можливість «силового варіанту для відновлення контролю української влади над усією Донецькою

областю». Враховуючи, що така заява Жебрівського була не тільки не дезавуйована центральною владою, а й супроводжувалася доброзичливими коментарями провладних політологів, вважати її випадковою не доводиться. Звертає на себе увагу ще одна цитата «генерал-губернатора»: «Ключове завдання Донецької ОДА... показати, що території Донецької області, які контролюються українською владою — це біла зона, а там — чорна зона» (з вуст колишнього міліціонера подібне порівняння звучить більш ніж багатозначно).

Отже, повернення «силової риторики» випадковим не назвеш. Розберемося в причинах такого, нехай і обережного, наступального пориву.

ВЕРСІЯ «ЄВРОПА ТА ІНШІ»

Насправді, якщо судити навіть за офіційною статистикою, Мінські угоди фактично не виконуються: обстріли, у тому числі з РСЗВ, фіксуються щодня. І нехай не вводить в оману зменшення (у порівнянні з січнем-лютим) кількості убитих учасників АТО — у зведеннях про втрати згадують лише загальну кількість поранених (а не їхню подальшу долю).

Але при цьому дипломатичні зусилля ЄС зводяться до того, щоб змусити Україну виконувати Мінські угоди «випереджувальними темпами»: надати спеціальний статус окремим районам Донбасу на постійній основі, гарантувати проведення місцевих виборів практично без участі української сторони. Якщо реалістично дивитися на речі, то «особливий статус» невизнаних республік і так обумовлений фактом їхнього існування, та й місцеві вибори вони можуть провести в будь-якому форматі — але для України подібні пропозиції від ЄС (як повідомляють ЗМІ, вони були озвучені в другій декаді червня) виглядають неприйнятно. «Адже Київ не відмовлявся від виконання «Мінська-2», незважаючи на фактичні зриви угоди — навіщо ж змушувати нас «бігти попереду паровоза?» — говорить джерело «k:» у МЗС.

У такому випадку наступальна риторика влади може бути обумовлена бажанням надавити на західних партнерів. Про які «випереджувальні» заходи може йтися, коли самі Мінські угоди втратили актуальність?

ВЕРСІЯ «ПРОМАЦУВАННЯ»

Керівництво країни не раз було помічено в застосуванні технології вкидання інформації про спірні рішення для вивчення суспільної реакції на їх здійснення. За нашими даними відповідальне завдання покладено в тому числі на групу «клакерів» у соціальних мережах і напівофіційних експертів.

Процедура, насправді, стандартна для демократичного суспільства: реакція на вкинуту і в потрібному ключі прокоментовану інформацію повертається у вигляді результатів соціологічних опитувань (найчастіше закритих). Поки що, як свідчать дані Центру соціальних досліджень «Софія», 61,8% опитаних українців виступають за припинення військових дій навіть ціною відмови від окупованих територій, а 22,9% респондентів виступають за війну до повного їх звільнення. Але тут варто зауважити, що соціальний потенціал «голубів» і «яструбів» різний — прихильники силового варіанту більш активні. Не варто забувати і про те, що згідно з тим же опитуванням більшість українців вважає, що влада або нічого не робить, або недостатньо робить для припинення конфлікту.

 

ВЕРСІЯ «ВІДПОВІДНА РЕАКЦІЯ»

Заяви про те, що Україна розглядає як варіант силове вирішення проблеми, знаходять більш ніж живий відгук на територіях, підконтрольних ДНР/ЛНР. Крім того, місцева пропаганда робить все можливе, аби посилити загрозу ескалації конфлікту. Відповідні інтернет-ресурси нескладно знайти, щоб переконатися, як тема нової «великої війни» розкручується в Донецьку та Луганську.

І складно позбутися враження, що подібні реакції не прораховували в Києві. Швидше навпаки — у поданні нинішньої влади це також є елементом «інформаційної війни» — провокування на відповідні дії.

 ВЕРСІЯ «ДОБРОВОЛЬЧА»

Нескладно помітити й те, що відносини влади і «добровольців» (хай і легалізованих в рамках силових структур) далекі від безхмарних. Скандали навколо батальйону «Айдар» та його першого командира; показове блокування бази ДУК «Правого сектора»; розстріл «беркутівців» на Лісовому масиві; конфлікт із ротою «Торнадо»; розпіарене затримання «вбивць Бузини»... Список можна було б продовжувати, але обмежимося інсайдерською інформацією — тільки в Лук’янівському СІЗО утримується близько 200 ветеранів АТО — і далеко не в кожному випадку обвинувачення вважає їх причетними до «військових злочинів». У адвокатів заарештованих складається враження, що держава свідомо переслідує добровольців.

У середовищі воюючих за власним бажанням зріє невдоволення і Мінськими угодами, і політикою держави у сфері безпеки та оборони. Соціальні мережі переповнені відгуками з передової, у яких повторюється, по суті, одна і та ж теза: нас розстрілюють, а ми не маємо права відповідати. На початок липня в центрі Києва заплановано масову акцію незадоволених «мінським перемир’ям». При цьому кадрові перестановки на вищому рівні ніяк не позначилися на Генеральному штабі, який несе пряму відповідальність і за «котли», і за провалене постачання військ. У таких умовах умовно мілітаристська риторика нагадує «медяник» для фронтовиків. І залишимо осторонь міркування про реалістичність «силового вирішення». Від Дебальцевого нас відділяють лише чотири місяці.

Звичайно, перерахованими чотирма версіями мотиви влади, що активізувала «наступальну» риторику, не обмежуються. Як і припущення, що деякі вигоди такої позиції стали зрозумілі вже після натяків на «силовий варіант» — і були посилені. Простіше кажучи, йде політична гра на нервах. Гра, яка не скоротить кількість втрат і, в підсумку, кількість розчарованих у подібній політиці.

Теги:

Версія для друку
Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Партнери портала

Price.ua - сервіс порівняння цін в Україні
Архів Експорт Інформатор Про нас / Контакти

   Copyright © 2016 Коментарі: Всі права захищені.

Яндекс.Метрика Система Orphus