УКРАЇНА

16:20

24.04

Влада

Політично голодна молодь

0

Головне завдання у молоді сьогодні – зробити кар’єру, бажано паралельно здобуваючи освіту. І все це аж ніяк не припускає витрачання часу ще й на політику.

Молодь другого десятиліття незалежності України – це покоління зовсім інших цінностей (серед іншого й громадянських), аніж у тих, чиє повноліття припало на перебудову і боротьбу за незалежність нашої країни. І хто всього на 10-15 років старший. Для них право вибирати, коли це справді вибір, а не позір вибору – право, відвойоване в історії. При цьому відмовитися від нього, проігнорувати є немислимим. Сучасна ж молодь найчастіше саме так і чинить.

Не тому, що вона виросла в епоху змін і від того втратила довіру до влади. Вирішальним чинником стало формування ринкової економіки. Принцип «кожен сам за себе» більше не осудний – він просто означає визнання виняткової особистої відповідальності за власний добробут, родину, здоров’я, кар’єру, майбуття. Саме це хвилює сьогодні молодих. Вони зі школи нааштовані на завоювання свого місця під сонцем – всіма зусиллями, у будь-який спосіб. Їхнє головне завдання – збирати освітній капітал і робити кар’єру, бажано паралельно з освітою. Побудова особистого добробуту аж ніяк не припускає затрат часу ще й на політику.

Так що молодь просто не виходить за межі особистого, щоб боротися за громадське – оскільки не бачить, принаймні наразі, користі для себе від цього громадського. Саме тому молодіжний електорат сьогодні є одним з найменш задіяних у політичних процесах. Більшість молодих не цікавляться виборами.

Що має привести їх на виборчі дільниці – і в жовтні цього року, і в березні 2006-го? Сьогодні ми поговоримо про це з Анатолієм Коноваленком, котрий належить саме до молодого покоління 90-х і є главою партії «Молода Україна» .

- Отож, щоб привести молодь на виборчі дільниці, її варто змусити, заманити, зацікавити матеріально, або ще якось втягнути у вибори?

- Можливо, «змусити» і «заманити» ефективні в плані того, щоб чисто фізично «доправити» «енну» кількість молодих «голосуючих суспільних одиниць» на дільниці. Але от що вони будуть робити безпосередньо в кабінках для голосування – це питання? Радше, «доправлені» у такий спосіб молоді виборці або проголосують проти всіх, або, що ймовірніше, розпишуть бюлетені хто як годен. Оскільки їм нецікаві ні процес, ні результат власного волевиявлення. Так що це не методи. Принаймні, не ті методи, що матимуть позитивний результат – голоси молодих, свідомо віддані за того чи того кандидата, активований молодіжний електорат.

- Які ж «ті» методи»?

- Раз ми дійшли висновку, що молодь не є (вірніше, не бажає бути) чинником виборчого процесу, оскільки їй це не цікаво, – отже, природним висновком буде те, що її потрібно зацікавити. Зацікавити в одноразовому акті волевиявлення сутужно – нема аргументів, щоб довести наявність змісту в тім, щоб один раз сходити на виборчу дільницю, а потім знову плюнути на всю цю дурню. Але цілком можливо відшукати такі докази, що втягнуть у більш-менш значній мірі молодих у суспільне і соціальне життя. Виявлять для них ту ж персональну вигоду від повноцінного використання статусу громадянина. Простіше кажучи, відповідять на звичайне запитання молодої людини: «А нащо мені це?»

Усе це означає необхідність не стільки агітації молоді під час передвиборної кампанії, скільки грамотно поставленої роз’яснювальної роботи на постійній основі. Людину, що не бачить сенсу у своїй участі в житті держави і суспільства, потрібно переконати в протилежному. Саме переконати, а не нав’язати іншу думку, намагатися маніпулювати його свідомістю, політтехнологічними вивертами виманювати її голос.

Складність у тім, що це мають бути не відповіді на питання – наявність питання все-таки передбачає певну активну позицію, хоча б і заперечливу, але активну. Ми ж найчастіше зіштовхуємося із ситуацією повної відсутності будь-яких питань: молоді просто чужа політика і все, з нею пов’язане. Отже, це ми перші маємо звернутися до молоді, привернути до себе її увагу, затримати її на досить довгий час для того, щоб устигнути викликати хай і поверхневий, але «натуральний», власний, а не штучно нав’язаний інтерес до проблеми. Якщо він з’явиться, його вже значно простіше перетворити в постійну зацікавленість, у спосіб життя соціально і політично активного (нехай і в обмеженому ступені) громадянина.

- Вживаючи слово «ми», кого ви маєте на увазі? Хто повинен, у вашому розумінні, вести цю роботу?

- «Ми» у більш вузькому розумінні для мене, звичайно, партія «Молода Україна». У широкому ж змісті це політичні партії і громадські організації. Усі ті, хто зацікавлений у молодіжному сегменті національного електорату, хто має потребу в можливо більш широкій підтримці всіма прошарками населення. Хто впливає на формування державної політики і чия діяльність спрямована на суспільство в цілому.

- Що в цьому напрямку починає робити «Молода Україна»? Які методи випробувані вами і визнані ефективними?

- Це насамперед неполітичні публічні акції. Раз вже ми зійшлися на тім, що пристосовувати роботу з молоддю тільки до чергових виборів – безідейно і нерезультативно, а політика молодих не цікавить, це один з найбільш дієвих підходів. Почнемо з того, що цікаво молоді вже зараз. Привнесемо в це кілька елементів суспільно значимої інформації, соціально активної поведінки. Але ні в якому разі не можна перестаратися – перевантажена політикою програма негайно переключає «запобіжник» у юних мізках, і з цього моменту вся словесна інформація пропускається повз увагу, а інша йде в розряд «супер-короткочасної» пам’яті. Тобто, до кінця акції або до початку дискотеки – дивлячись, що почнеться швидше.

Це можна порівняти з режимом годівлі довго голодуючої людини. Потошки, ріденького, але часто. Саме так ми і чинимо – привносимо елемент соціальної активності в повсякденне життя молоді, у її звичну буденність. Викликаємо звикання до такої особистої позиції, робимо її частиною повсякденного способу життя. Адже і справді немає нічого надзвичайного в тім, щоб час від часу читати розділ «Політика» у газетах, дивитися новини, заходити на відповідні сайти, знати прізвища не тільки Президента країни, але і прем’єра, і спікера, і основних політичних лідерів. Просто розбиратися в політиці і мати власну позицію, вміти виробити свою думку щодо поточної ситуації в країні і світі. Це нормально, звичайно – для поколінь, що виросли в ідеологічній державі. А для зростаючого у сьогоднішнім вільному суспільстві України це тільки має стати звичайним. І ми над цим працюємо. Це наша відповідальність – перетворити нове покоління у свідомих громадян України.

Розмовляв Ігор Марко

Джерело: proUA

Теги:

Версія для друку
Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Партнери портала

Price.ua - сервіс порівняння цін в Україні
Архів Експорт Інформатор Про нас / Контакти

   Copyright © 2016 Коментарі: Всі права захищені.

Яндекс.Метрика Система Orphus