УКРАЇНА

04:22

29.03

Влада

Цхінвальський вальс Саакашвілі

0

Ініціатива грузинської сторони – демілітаризувати Південну Осетію і вивести з регіону всі збройні формування – зустріла лише трохи приховану посмішку російських військових.

У ніч з 11 на 12 серпня між Цхінвалом і грузинським селом Тамарашені відбулася перестрілка із застосуванням артилерійських систем. Є поранені та руйнування. Грузинська влада поклала відповідальність на осетинську сторону і на російських миротворців. За словами заступника міністра держбезпеки Грузії Гіги Угулава, саме російські миротворчі сили в ніч на середу відкрили вогонь з гаубиць і БМП по Тамарашені, а також «протягом ночі постачали осетинську сторону інформацією про переміщення грузинського миротворчого контингенту».

Керівництво Південної Осетії дає прямо протилежну картину подій. МВС Південної Осетії заявило, що грузинські війська обстріляли деякі райони Цхінвала, а також два села в Наурському і Цхінвальському районах. Вогонь, за даними південно-осетинської сторони, вівся з автоматів, кулеметів, гранатометів і мінометів.

Протягом липня – початку серпня ситуація в самопроголошеній Республіці Південна Осетія (РПО) залишалася складною і напруженою. Офіційні Тбілісі й Цхінвал звинувачували один одного в провокаціях, підготовці до бойових дій і веденні інформаційної війни.

У той самий час, очевидно, що в умовах нинішньої кризи той, хто почне масштабні бойові дії, у кого першого не витримають нерви, опиниться в програшній ситуації. Лідер невизнаної Республіки Південна Осетія Едуард Кокойти у випадку зриву підтвердить правоту грузинських керівників, які називають його «бандитом» і «маріонеткою в руках Москви». Тбілісі одержить моральне право реалізувати свою значну військово-технічну перевагу і відкинути у зв’язку з непотрібністю пропозиції про особливий статус у майбутній федеративній Грузії. Якщо ж Михайло Саакашвілі віддасть наказ штурмувати Цхінвал, то він позбудеться репутації «політика нової хвилі» й втратить підтримку Заходу.

«Гра нервів»

Кампанія в Південній Осетії готувалася з часу «оксамитової революції» у Тбілісі. Команда Саакашвілі проробляла кілька сценаріїв розвитку подій, зокрема т.зв. «напівсилову інтеграцію». Основний акцент робився на зовнішнє втручання в конфлікт США і ЄС.

Протягом червня грузинське керівництво проводило активну інформаційну кампанію з метою сформувати на Заході сприятливу суспільну думку для реалізації власного сценарію врегулювання конфлікту в Південній Осетії. Зокрема стверджувалося, що даний конфлікт менш інтенсивний і ідеологізований, ніж в Абхазії, відсутня етнічна ворожнеча, не існує проблеми десятків тисяч біженців і т.п. Питання полягає винятково в наявності в Цхінвалі «злочинного режиму», який непопулярний серед самих осетинів і тримається винятково на контрабанді та російських спецслужбах. З іншого боку, керівництво Південної Осетії за допомогою своїх і частини російських ЗМІ формувало образ нового Президента Грузії Саакашвілі, як реваншиста і націоналіста.

Ситуація почала стрімко розгортатися після акції грузинських спецслужб з «вилученням» ракет для бойових вертольотів у російських миротворців. Наступним кроком стало захоплення осетинами грузинських поліцейських (їх поставили на коліна і демонстрували перед натовпом і телекамерами на центральній площі Цхінвала), запрошення «добровольців» з Абхазії та Росії.

У свою чергу, грузинські поліцейські недалеко від Цхінвала затримали російську автоколону з гуманітарною допомогою, що призначалася для мешканців кількох осетинських сіл. Грузинська сторона вимагала заплатити митний збір. Командуючий Змішаними силами з підтримки миру генерал Святослав Набздоров, який супроводжував колону, категорично відмовився зробити це. Протистояння на кордоні продовжувалося два дні, доки грузинські поліцейські не відступили.

10 липня за розпорядженням Президента Грузії був створений штаб Грузинського координаційного центру з врегулювання ситуації в Південній Осетії. 15 липня з’явився указ Президента Грузії про припинення будь-яких пересувань озброєних людей і зброї в Цхінвальському регіоні.

Тимчасово зняти напругу повинен був протокол московського засідання Змішаної контрольної комісії з врегулювання конфлікту (ЗКК). Однак робота ЗКК 14 липня була фактично зірвана через непоступливість сторін.

Пропозиція Грузії зводилася до встановлення змішаних посад на Рокському перевалі, що з’єднує Південну Осетію з Росією. Контроль над Рокським тунелем - найважливіше питання для Грузії. Без нього Тбілісі не зможе реально впливати на південно-осетинський режим, та, як і раніше, зазнаватиме збитків від контрабанди. Тим більше що перевал для Цхінвала – щось на зразок «дороги життя», як канал для безперешкодного ресурсного трафіку і, у випадку війни – живої сили у вигляді добровольців з Північного Кавказу.

Така постановка питання була неприйнятна для Росії і Південної Осетії.

Лише після переговорів у Тбілісі Посла з особливих доручень МЗС РФ Льва Миронова і радника Президента США з врегулювання конфліктів на пострадянському просторі Стівена Манна вдалося зрушити з місця роботу ЗКК.

15 липня учасники ЗКК підписали протокол, відповідно до якого сторони зобов’язалися вивести всі «незаконні збройні формування» із зони конфлікту, причому Грузія погодилася взагалі не згадувати в підсумковому тексті документа словосполучення «Рокський тунель», хоча досі наполягала на розміщенні там поста грузинської фінансової поліції. Документ містить звернення до керівників у Тбілісі та Цхінвалі не застосовувати силові дії під час розв’язання конфлікту.

Під протоколом наради стоїть підпис держміністра Грузії з врегулювання конфліктів Георгія Хаіндрави, що дало привід осетинам вимагати вивести із зони конфлікту всі грузинські підрозділи внутрішніх військ і поліції, розташовані там без погодження із ЗКК.

Представник Південної Осетії Ірина Гаглоєва заявила: «Мова йде про 200 військовослужбовців внутрішніх військ Грузії, які перебувають у Джавському районі - 50 у селі Ередві, 30 у селі Варіані. У випадку відмови Південна Осетія почне вживати відповідні заходи».

Однак протокол лише перевів протистояння Тбілісі й Цхінвала в рамки інформаційної війни. Сторони активно змагалися в тому, хто швидше відведе війська із зони конфлікту, а заразом знайде порушення в суперника.

Крім того, Грузія намагалася показати військову міць і готовність до силових рішень. Так, 17 липня на військовій базі міністерства оборони Грузії у Вазіані (поблизу Тбілісі) відбулися загальні показові навчання грузинських і британських військовослужбовців у рамках «Georgian Express 2004». За сценарієм навчань, грузинські й британські військовослужбовці проводили антитерористичну операцію. В операції були задіяні 400 осіб – британські військовослужбовці й батальйон грузинських «командос». Навчання «Georgian Express 2004», перші у своєму роді, є частиною програми військової допомоги уряду Великої Британії і проводяться під егідою програми НАТО «Партнерство заради миру».

19 липня Михайло Саакашвілі побував у селах Тквіаві та Ередві, розташованих недалеко від Цхінвала. Візит мав на меті вплинути на настрій грузинського населення Південної Осетії, яка вже почала формувати загони самооборони.

Південна Осетія – це клаптикове утворення. Етнічні поселення грузинів і осетинів розкидані по всій республіці. Від Джави (великого осетинського поселення) йдуть грузинські села до самого Цхінвала (який фактично затиснутий грузинськими анклавами). Частина осетинів живе на території Грузії, а грузинів – на осетинській.

Багато грузинів Південної Осетії підтримує Саакашвілі. Це, у свою чергу, створює загрозу для грузинських поселень, які вже охрестили грузинською «п’ятою колоною». Всі осетинські села створили ополчення, які є підлеглими Міноборони РПО. Населенню роздали стрілецьку зброю.

18 липня з’явилося повідомлення з Цхінвала, яке грузинські експерти оцінили, як спробу осетинської влади почати переговори з Тбілісі. Так, Едуард Кокойти заявив, що має намір допомогти сванам, які постраждали від стихійного лиха в гірській Сванетії. Цю заяву прокоментував голова парламентського комітету з оборони і безпеки Грузії Гіві Таргамадзе: «Кокойти переконався, що Росія йому не товариш, і вирішив повернутися обличчям до Грузії. Що ж, це можна тільки вітати. Якщо він хоче допомогти Сванетії, ми з великим задоволенням приймемо цю допомогу. Більше того, подякуємо».

Крім того, цхінвальське керівництво зробило надбанням гласності інформацію про те, що найманці залишають зону конфлікту.

Проте 19 липня протягом двох годин грузинська сторона обстрілювала дільницю південно-осетинської міліції. Вогонь з різних видів зброї вівся з боку грузинського гірського села Хеіті, що в двох кілометрах від Цхінвала. У штабі миротворців факт обстрілу підтвердили. У відповідь 23 липня в зоні конфлікту (долина Великої Ліахви) осетинська сторона відкрила вогонь із сіл Квернеті й Ачабеті. Здійснювалось укріплення околиць осетинського села Андзісі. З Цхінвала до Владикавказа були евакуйовані діти і жінки. Тбілісі ввів до зони конфлікту на кордоні з Джавським районом близько 600 військовослужбовців внутрішніх військ.

25 липня грузинські спецслужби поширили інформацію про те, що до Джавського району було перекинуто близько 500 волонтерів з числа абхазців і російських козаків.

Слід також зазначити, що за червень-липень через Рокський тунель з Північної Осетії прибули танки, бронетранспортери, артсистеми – міномети, легкі зенітні артустановки, одна установка «ГРАД» і величезна кількість боєприпасів. У свою чергу, на західному кордоні Південної Осетії вже зосереджені угруповання грузинських військ чисельністю до 1200 осіб. Імовірно, що їхнім завданням є: перекрити рух по Транскавказькій магістралі й блокувати південний портал Рокського тунелю.

Під час відкриття засідання Верховної Ради Аджарської Автономної Республіки в Батумі Президент Грузії М.Саакашвілі заявив, що «у Москві існують і агресивно діють імперські сили». А як приклад назвав командуючого миротворчими силами в Південній Осетії генерала Святослава Набздорова, котрий «насмілився заборонити мешканцям грузинського села Південної Осетії підняти державний прапор Грузії». «Я не визнаю домовленостей, які забороняють нам у центрі Грузії піднімати національний прапор. Я готовий вийти з таких домовленостей і денонсувати їх». Таким чином, Президент Грузії фактично пригрозив Росії можливістю однобічного виходу з Дагомиських угод 1992 року, підписаних по закінченні грузино-осетинської війни.

У свою чергу, МЗС РФ випустило спеціальну ноту. Російські дипломати спробували застерегти Тбілісі й нагадати, що Дагомиські угоди «передбачають механізми для розв’язання всіх можливих спірних питань», маючи на увазі роботу Змішаної контрольної комісії з врегулювання конфлікту. МЗС Росії визнало, що «у випадку, якщо одна зі сторін захоче вийти з угод, це її право», але пригрозив можливістю «поновлення конфлікту».

5 серпня Держдума РФ прийняла заяву, у якій зазначається, що «в умовах погроз, які не припиняються з боку керівництва Грузії стосовно громадян Росії, котрі постійно проживають на території Південної Осетії й Абхазії, виникають обставини, що загрожують суверенітетові РФ».

«Конфлікт на території колишньої Грузинської РСР стрімко рухається у бік широкомасштабного військового протистояння на Кавказі», - зазначається в документі. «З вини керівництва Грузії до нього може бути втягнута Російська Федерація. За умов розвитку військового конфлікту до нього можуть бути залучені тисячі громадян Росії, які проживають у республіках Кавказького регіону», – сказано в документі.

У відповідь на початку серпня біля села Сарабук (пригород Цхінвала) під обстріл потрапила колона російської делегації на чолі з головою думського комітету зі справ СНД Андрієм Кокошиним. Тоді грузинська сторона заявила про свою непричетність до інциденту. Більше того, грузинський Президент Михайло Саакашвілі заявив про те, що російські військові вертольоти регулярно порушують грузинський повітряний простір, а поблизу Владикавказа російські спецслужби готують збройні загони південних осетинів.

Зовнішні фактори

У середині липня Михайло Саакашвілі чергового разу виступив із пропозицією змінити існуючий формат миротворчої операції в Південній Осетії. Тбілісі зацікавлений в участі збройних підрозділів країн НАТО і ЄС. Таким чином, Грузія змогла б зменшити вплив Росії і створити сприятливі умови для «інтеграції Південної Осетії». У Лондоні М.Саакашвілі заявив, що на Росію треба натиснути: «Якщо продовжувати тиск Заходу на Росію, то через шість місяців чи більше ці кілька тисяч людей (тобто мешканців Південної Осетії) будуть цілком інтегровані в Грузію». «Контрабандні шляхи з Південної Осетії перекриті» і «що стосується інтеграції в Грузію Цхінвала, Джави, Кваісі та ще двох осетинських сіл – це справа кількох місяців».

Коментуючи цю заяву грузинського лідера, секретар Ради безпеки Росії Ігор Іванов заявив, що «Росія готова сприяти розв’язанню проблеми між Тбілісі та Цхінвалом, але вона не може підміняти сторони». «Спроби закликати когось розв’язувати проблеми ззовні мені здаються контрпродуктивними, нічого, крім ускладнень, вони не дадуть». Він також виразив сподівання, що «у грузинського керівництва вистачить мудрості не перекладати свою відповідальність на інших, а конструктивно брати участь у переговорах безпосередньо із зацікавленими сторонами».

У цьому Росію підтримали і США. Так, спецпредставник Держдепартаменту США С. Манн і посол Р. Майлз активізували контакти з місією ОБСЄ і посольством Росії в Тбілісі. А американський посол у Москві Вершбоу навіть заявив, що про вступ Грузії до НАТО треба ще добре подумати.

Вичерпну відповідь дав офіційний представник Держдепартаменту США Адам Ерелі, який відзначив, що США продовжать «настійно радити Грузії працювати разом з Росією і лідерами Південної Осетії з метою зменшення напруженості».

Щоб натиснути на США і ЄС, грузинська сторона призупинила будівництво нафтопроводу Баку - Джейхан під приводом вивчення екологічної ситуації і можливих збитків для родовищ мінеральної води Боржомі. Будівництво передбачалося заморозити на два тижні й відновити, коли компанії, серед яких нафтовий гігант Вrіtіsh Реtrоlеuм, нададуть документальні докази того, що вони вжили максимальних заходів безпеки.

Проте ці дії Тбілісі лише посилили тиск з боку Лондона і Вашингтона на грузинське керівництво. Так, на думку британської Independent, у результаті переговорів між Президентом Грузії Михайлом Саакашвілі та Міністром оборони США Дональдом Рамсфелдом і помічником Державного секретаря США Елізабет Джонс 5 серпня, грузинський уряд у терміновому порядку відновив будівництво нафтопроводу. Як відзначають експерти, грузинська сторона так і не одержала політичних дивідендів.

Нічого не дав і особистий візит Михайла Саакашвілі до США. По суті, його пропагандистська промова про «криміналізовані» режими Південної Осетії й Абхазії, втручання Росії у внутрішні справи Грузії та ін. не справила враження. От кілька цитат із його заяв для американської преси: вторгнення російських суден у територіальні води Грузії, за припущеннями, пов’язане з провозом в Абхазію наркотиків і зброї. Причому попередні уряди Грузії не звертали на це уваги, а розміщені в регіоні «так звані російські миротворці всіляко підтримували». Дії Росії диктуються «якоюсь імперською гординею» і спрямовані на поглиблення економічної і політичної кризи в Грузії. Росія грає на емоціях і ображає суверенітет Грузії тим, що в офіційних документах називає її «територією Грузії в складі СРСР».

Але чи то у Вашингтоні усі зайняті виборчою кампанією, чи то Білий Дім не має наміру змінювати свого ставлення до врегулювання конфліктів на Кавказі, але Саакашвілі не почув знакових заяв. У підсумку: США, як і раніше, наполягають на необхідності співпраці Тбілісі з Росією і на поновленні роботи Змішаної контрольної комісії.

Поки що осторонь конфлікту лишається й ООН. Як заявив глава Організації Кофі Аннан, ООН дуже уважно стежить за тим, що відбувається в Південній Осетії, але поки що утримується від направлення до зони конфлікту своїх спостерігачів і тим більше – від розгортання там миротворчих сил. За його словами, переговори між урядами Росії і Грузії допоможуть заспокоїти ситуацію.

Інтрига посилилася після провалу місії Міністра оборони Грузії Георгія Барамідзе в Москві. Ініціатива грузинської сторони – демілітаризувати Південну Осетію: вивести з регіону всі збройні формування, крім миротворців і місцевої поліції, – зустріла лише трохи приховану посмішку російських військових.

Ще більший скепсис викликала заява грузинського міністра, зроблена ним в інтерв’ю «Комерсанту». Так, Барамідзе підтвердив, що Грузія готова «відкрити російському капіталові ворота для інвестицій у грузинську економіку. Не тільки приватному, а й державному. Дати можливість взяти участь у приватизації не лише звичайних економічних об’єктів, а й стратегічних. Я маю на увазі й центральний газопровід, що проходить через Грузію і забезпечує також Вірменію, і систему ЛЕП, і грузинські порти». Але це буде тільки тоді, коли Росія відмовиться від своєї імперської ідеології. Фактично Тбілісі в особі Барамідзе запропонував Росії лояльність в економіці в обмін на «бунтівні території».

Але російська сторона виявилася несприйнятливою до загравань Грузії. За словами Міністра оборони Росії Сергія Іванова, ситуація в Південній Осетії може бути урегульована тільки в рамках Змішаної контрольної комісії (ЗКК). «Іншого шляху немає. Це єдиний існуючий механізм, іншого не існує, а якщо і буде, то його поява найближчим часом не передбачається». Крім того, як заявив Посол з особливих доручень МЗС РФ Ігор Савольський, у Москві сумніваються в можливості підписання майбутньою осінню російсько-грузинського міждержавного рамкового договору. Савольський відзначив, що ще залишаються деякі розбіжності між сторонами за проектом «великого договору», що стосуються питань забезпечення безпеки. Крім того, за його словами, «грузино-південно-осетинский і грузино-абхазький конфлікти також негативно впливають на атмосферу переговорів».

Під час відсутності підтримки з боку світових гравців Тбілісі звернувся до Києва й особисто до Президента України Леоніда Кучми. Цим можна пояснити несподіваний неофіційний візит Михайла Саакашвілі 10 серпня до Криму. Грузинський лідер сподівається на посередництво Леоніда Кучми в налагодженні відносин із Кремлем. На сьогодні Кучма є главою СНД і досить впливовою фігурою в пострадянських розкладах. Незважаючи на розпал виборчої кампанії в Україні і можливий відхід Кучми від справ, Саакашвілі розраховує і на авторитет українського Президента, і на його неформальні канали зв’язку з Москвою.

Мова не йде про втягування України в роль миротворця у врегулюванні конфліктів у Грузії чи про надання озброєння (на цій темі відразу почали спекулювати російські і вітчизняні ЗМІ). Розмова двох президентів йшла про можливе посередництво Києва в пошуку неформальних каналів діалогу Тбілісі – Москва, що були втрачені Михайлом Саакашвілі в результаті непродуманої ескалації в Південній Осетії.

Прогнози

Таким чином, нинішня ситуація довкола врегулювання конфлікту в Південній Осетії характерна:

· підвищенням інтенсивності силових демаршів сторін конфлікту;

· наявністю реваншистських настроїв по обидва боки конфлікту, концентрацією зброї та боєприпасів у районі кордону, підготовкою силових структур до бойових дій;

· грою «у провокації» – спробами з обох боків спровокувати один одного до силових дій;

· наявністю зовнішнього фактора і «включенням» позарегіональних сил до розв’язання даного конфлікту.

Це дає підстави для виділення кількох сценаріїв подальшого розгортання подій:

1. Початок бойових дій. Імовірність такого сценарію досить висока, з огляду на концентрацію в зоні конфлікту військової техніки і збройних угруповань Грузії і Південної Осетії. Будь-який інцидент із кров’ю може спрацювати, як пусковий гачок. Почнеться непередбачений розвиток конфлікту: хаотичні збройні зіткнення з обмеженою кількістю втрат, далі – радикалізація певних політичних сил, масові акції, етнічні зачистки. Політики уже не керуватимуть процесом, а стануть заручниками цих процесів.

2. Модернізований «аджарський сценарій». Такий сценарій має два вектори:

А). Тбілісі провокує інші сторони на силові дії, щоб одержати політичну перевагу. Так, у випадку якщо керівництво Південної Осетії вдасться до переслідувань грузинського населення в РПО, то Тбілісі одержить вагомий аргумент для проведення поліцейської операції для захисту своїх співвітчизників. Подібна операція відбудеться за пасивної підтримки ОБСЄ і Заходу. Росія буде змушена вдатися лише до пасивного опору.

Б). Інтеграція Південної Осетії в Грузію починається з мирного походу опозиційно налаштованих громадян РПО на Цхінвал і захопленням влади. Грузинські НДО вже працюють над формуванням орієнтованого на Тбілісі «третього сектора» у Південній Осетії, створюються опозиційні партії, підтримуються осетинські клани, що конкурують з Кокойти, налагоджується діалог груп економічних інтересів (по суті – кримінальних авторитетів).

3. Збереження статус-кво

Припускає «війну нервів», за якої все-таки вдасться стримати ситуацію. Цей варіант цілком залежить від позиції Заходу і Росії, що не зацікавлені в перетворенні Кавказу з тліючого на палаючий регіон. Москва не може дозволити виникнення нестабільної зони навколо Чечні, що автоматично активізує діяльність чеченських повстанців. США і ЄС зацікавлені в реалізації транскавказьких енергетичних проектів, для чого необхідна стабільність у регіоні.

Український рахунок

Для України ж доцільно усунутися від активної участі у врегулюванні даного конфлікту. Втягування Києва як миротворця чи посередника для усунення суперечностей між Тбілісі та Цхінвалом спричинить складності для реалізації інтересів України на Кавказі. Україна зацікавлена в стабільності в регіоні. Тим більше що вона не має достатніх важелів впливу на сторони конфлікту, на ті сили, що визначають політику в регіоні.

Віталій Кулик, Директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства

Джерело: proUA

Теги:

Версія для друку
Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Партнери портала

Price.ua - сервіс порівняння цін в Україні
Архів Експорт Інформатор Про нас / Контакти

   Copyright © 2016 Коментарі: Всі права захищені.

Яндекс.Метрика Система Orphus