УКРАЇНА

04:09

25.02

Влада

Україна ввійшла в епоху “пластмасових квітів”

0

Нова людина не любить – вона займається любов’ю. Вона не смиряється – вона пробує пристосуватися. Вона не розкриває в собі образ Божий – вона робить собі імідж.

У свідомості багатьох людей однією з кардинальних рис, які вирізняють католицьку від православної Церков, є динамізм католиків, їхня здатність пристосовуватись до нових умов. Тим часом останній Помісний Собор УПЦ КП повністю розвінчав цю тезу.

Православні України теж відповідають викликам часу. Саме цим змінам була присвячена доповідь одного з найвпливовіших діячів УПЦ КП архиєпископа Переяслав-Хмельницького, ректора Київської духовної семінарії і академії Димитрія. Для того, що турбує сьогодні Церкву, пропонуємо витяги з цієї доповіді:

Церква і глобалізація

Слово «глобалізація» стрімко увірвалось в наш лексикон зовсім недавно. Що стоїть за цим терміном? Хто продукує і розкручує цю ще до кінця незрозумілу, але потужну реальність? Як на це все реагувати – ховатися? Протистояти? Використати її для місії Церкви?

Можна сказати, що ідея глобалізму вперше виникає в християнстві: церква уявляється як вселенська, така, щоб на чолі з- її Главою – Христом - об’єднались усі народи землі. Однак порівняти християнську глобалізацію з теперішньою просто неможливо.

Біблійна Священна історія, яка продовжується в історії Церкви, - це історія спасіння. Історія в сучасному розумінні – це історія розвитку і вдосконалення соціально-економічних інститутів і технічних засобів. Універсальна природа Церкви не означає заперечення національних і культурних форм. Глобалізація ж означає, що на перший план виходять інтереси світового співтовариства в цілому, а також тих інститутів і організацій, які ці інтереси представляють.

Зазвичай, «рушієм» глобалізму є найсильніші члени світового співтовариства. Це призводить до того, що слабкі учасники такого процесу є залежними від сильніших. У випадку з Україною цей процес набуває ще більш серйозних обертів.

Окремі політичні утворення взагалі намагаються зробити Україну безликою на тлі нібито відсутності національної ідеї. Звідси і поява утопічних тверджень про формування політичної нації, громадянського суспільства, за якими криється маска прихованого космополітизму і впливу тих самих світових глобалізаційних процесів. На тлі відсутності головної консолідуючої сили, якою може стати Єдина Помісна Православна Церква в Україні, важко встояти перед тими самими глобалізаційними процесами, у які наша держава просто «всмоктується». Вони створюють небезпеку остаточного пригноблення локальних культур в ім’я якихось «універсальних цінностей»

Церква і інформаційна глобалізація (ЗМІ)

Виникнення сучасних комунікаційних засобів в багато разів полегшило передачу інформації, поширення різноманітних вчень і культур. Зараз, щоб донести Слово Боже до найвіддаленіших куточків світу, православному місіонерові не потрібно їхати в далеку дорогу – достатньо відкрити сторінку в Інтернеті.

Так, з одного боку, інформаційна глобалізація відкриває для Православ’я в світі нові можливості, а з другого - не можна не бачити і того, що на світовому інформаційному просторі домінують сили, чужі не тільки істинному Християнству, але й узагалі будь-якій релігії. Міжнародні засоби масової інформації, насамперед телекомпанії, агентства і інтернет-структури, перетворились у величезні корпорації з багатомільярдним капіталом і жорсткими ідеологічними стандартами. Ці глобальні інформаційні структури не випадково намагаються витіснити релігію на периферію суспільства. Про релігію згадують лише у великі свята – на Різдво, кінець Рамадана, чи у зв’язку із конфліктами і скандалами на релігійному ґрунті.

За „цінності» вони визнають лише пріоритети чисто земного буття: життя, здоров’я і права людини, комфорт, достаток, доступ до розваг. Сьогодні стало очевидним, що жодні ЗМІ не можуть існувати без реклами. Для таких речей навіть виписане спеціальне законодавство. Але в суть сьогоднішньої модерної споживацької реклами ніхто і ніколи не вникав. Головним її концептом є ствердження: «ти є те, що ти маєш"; «ти є те, що ти носиш». Реклама змальовує псевдореалістичну картину, на якій зображений нагодований, задоволений, багатий світ. Реклама спрямована на те, щоб з будь-якого об’єкта – культурного, релігійного, історичного, природного – зробити річ і людину перетворити в споживача. Підміна святих релігійних понять, з якими віруючий ототожнює свою майбутню участь і спасіння в Бозі в рекламі очевидна і для кожного православного образлива. Так, наприклад - «Нове життя» (журнал); «Змінимо життя на краще"(пилосос); «смак істинної насолоди» (сік); „райська насолода» (батончик баунті); «душа танцює» (жувальна гумка).

І насамкінець вислови, які прямо підмінюють Божественний Промисел і Його владу над цим світом: «весь світ у твоїй кишені», щось подібне до «Ти весь світ носиш у Своїх долонях» (із чину богослужіння), або «весь світ біля ваших ніг» – подібне «І земля підніжок ніг Твоїх» (із чину богослужіння). Характерна в цьому розумінні і реклама «Фольксвагена», яка зі скандалом була показана на екранах Європи. Вона демонструє немов би Тайну Вечерю, на якій Господь говорить апостолам: «Вітаю вас! Народився новий «гольф»!».

Дедалі активнішими, агресивнішими і бруднішими стають так звані виборчі технології, які безпосередньо пов’язані із ЗМІ. Сьогодні голос виборця залежить від думки засобів масової інформації. А це означає, що механізми демократичного голосування аж ніяк не можуть слугувати гарантом того, що до влади прийде явно антихристиянська владна група.

Культурна глобалізація

На жаль, за останні десятиліття з’явилось і таке поняття як культурна глобалізація, яка витісняє культуру «від Бога».

Інформаційна глобалізація тісно пов’язана з культурною, яка поступово перетворює народи світу в одноманітний продукт, а багатовікові національні традиції – в надбання етнографічних музеїв. Однакова музика, однакова одіж, однакові передові художні смаки, однаковий стиль життя – все це активно нав’язується існуючою масовою культурою.

Масова культура існувала і в радянський час, але займала «нижчий» щабель. Однак з огляду на суспільні тенденції і нові технології ЗМІ, вона отримала колосальне поширення, диктуючи суспільству свою мову і нав’язуючи свої стереотипи свідомості. Масова культура, або маскульт оголосила боротьбу національним традиціям, які нехай спотворено, але були присутні в обезбоженій радянській свідомості. Нова культура, слідом за марксистами і ленінцями, поставила в центр світобуття людину, наділивши її всеможливими правами і свободами. Вона надає людині повну свободу статі. Оскільки будь-яка ієрархія в її розумінні є репресивний стан, то вона продукує ідею рівності статі – фемінізм.

Досі про спорт як різновид того ж самого маскульту не прийнято було говорити. Сучасний спорт - це великий бізнес, гроші і навіть певний вплив не тільки на психологічний стан суспільства, але і на політичні перегони в державі будь-якого рівня. Згадати хоча б футбольну ейфорію і психоз. Посилюючи тілесні початки в людині, спорт активізує сферу інстинктів та пристрастей. Для спорту тіло стає не знаряддям душі, а самоціллю. Саме слово фізкультура можна тлумачити як поклоніння тілу. Душевний і духовний спокій зовсім не потрібний спорту.

Цікавим, натомість, є те, що стародавні атлети називались аскетами, а борців нагороджували тим, що й стародавніх поетів, – лавровими вінками. Вправи таких атлетів були близькими до життєвої праці людини (наприклад полювання, сходження на гори, участь у військових походах). Тому сучасні штангісти чи боксери викликали б в античних еллінів не захоплення, а сміх: навіщо людина перетворила себе в тушу із м’язів і жил, коли навіть і осел може понести на собі вантаж тієї ж самої ваги, і за це не буде увінчаний лавровим вінком. Мислитель Платон одного разу переміг в олімпійських іграх. Згадується це тут для того, щоб навести очевидний факт: сучасний спорт дав цілу купу переломаних черепів і носів, приніс багато грошей, збагатив шахраїв, але не створив жодного Платона.

Моральний стан людства в умовах глобалізації

XX століття мало два грандіозних проекти створення суперлюдини: перша людина німецького націонал-соціалізму, друга – будівник комунізму епохи радянського інтернаціоналізму. Нова людина епохи глобалізму - це втілення вже третього богоборчого задуму. Третя людина вже не йде в жодне порівняння із першою й другою.

Від самої школи молода людина розпочинає формуватися такою. Шкільна програма «сексуального виховання» пропонує «відкинути сором» і посіяти в дітях тотальну безсоромність. Сексуальна розпуста, яка стала нормою, пов’язана із новим ставленням до смерті, яка постійно присутня на екранах. Смерть перестає бути таїнством і тією кульмінаційною межею життя, яке дає людському існування новий поштовх і надію.

Нова людина не кохає – вона займається любов’ю. Вона не смиряється – вона пробує пристосуватися. Вона не розкриває в собі образ Божий – вона робить собі імідж. До речі над останнім працюють тисячі різних освітніх установ, організацій, проектів, менеджерів тощо.

Це звичайно не означає, що людина епохи глобалізму позбавлена будь-яких містичних інтересів. На місці віри в Живого Бога в неї виникають язичницькі забобони. Вона вірить в найпримітивнішу астрологію, у «свою зірку», в екстрасенсів, в переселення душ, в парапсихологію, в тарілки, в долю, в силу грошей, в демократію.

Заявлена свобода творчості сьогодні переступає всілякі межі і вривається в святая святих, ображаючи тим самим почуття віруючих. Згадати хоча б останні фільми, навколо яких виникав ажіотаж і не вщухала словесна дискусія: «Останні спокуси Христа». Коли з’явився на телеекранах фільм Мела Гібсона «Страсті Христові», його відразу ж охрестили як антисемітський. Постмодерністський Юда виступає як мудрець і спаситель світу, свята рівноапостольна Марія Магдалина так і залишається нерозкаяною. Голгофська жертва стає якимось абсурдом, а Христос не воскресає. Що ж пропонує нам замість Євангелія глобалістсько-постмодерністська інтерпретація? Тотальний сумнів світу, в якому немає ні Краси, ні Добра, ні Любові, ні Істини, ні Бога. Постмодернізм іде дальше за Ніцше, він не просто «вбиває Бога» - він перетворює Його в ніщо, в маску.

Нова цивілізація прагне принизити чи знищити всі духовні вершини. Останнє твердження яскраво може бути проілюстроване ситуацією навколо відродження національних святинь в Україні. До сих пір знаходяться і такі rope-патріоти та “радєтєлі” соціальної бідності, які не можуть змиритися з тим, що відродились Свято-Успенський і Михайлівський собори. За їхнім твердженням, нехай би це все лежало в фундаментах і в руїні. Те ж стосується, наприклад, і дебатів, які тривають навколо питання відроджувати чи не відроджувати Десятинну церкву – перший храм Київської Руси-України, свідок Володимирового хрещення: ті, хто виступає проти, хочуть, щоб він залишився в історичних фундаментах. Ось бачення тих, хто хоче взагалі Православ’я в Україні показати тільки у фундаментах - ось ідіть і дивіться, яке ваше Християнство, зруйнували і достатньо. А що ж будемо відроджувати, як будемо будувати Україну. Будемо будувати Україну у вигляді масонських пірамідок, які розляглися по столиці і навіть увінчують деякі архітектурні «шедеври-храми».

Особливим знаковим показником міської культури стали штучні квіти, які розміщуються буквально всюди – в дорогих магазинах, в офісах, багатих готелях, ресторанах і навіть у храмах. Ще зовсім недавно кілька років тому – паперові і пластмасові квіти були показником міщанства і провінціалізму, побутової грубості. Тепер це престиж і атрибут процвітання.

***

Час від часу в людських суспільствах, навіть таких, що зовсім втратили релігійні основи життя, випливає дивне, малозрозуміле і романтичне слово – покаяння.

Багато хто запитує себе: за що Господь нас так суворо карає? Але правильніше було б сказати: за що Господь ще нас терпить? – Він терпить нас ради невимовної милості Своєї, ради молитов угодників Своїх, невідомих світові, – терпить, очікуючи нашого покаяння.

Джерело: proUA

Теги:

Версія для друку
Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Партнери портала

Price.ua - сервіс порівняння цін в Україні
Архів Експорт Інформатор Про нас / Контакти

   Copyright © 2016 Коментарі: Всі права захищені.

Яндекс.Метрика Система Orphus