УКРАЇНА

11:37

25.03

Влада

Одеса–Броди–Одеса: непотрібне закреслити

0

Україна має нині розмірковувати не стільки над напрямком нафтопроводу, скільки про перспективи його існування взагалі

Черговий сплеск інформаційної хвилі навколо незапущеного (або навпаки, запущеного) нафтогону «Одеса–Броди» (або «Одеса, Броди») спровокував уряд скасувати відповідною постановою тверде формулювання, що визначає напрямок використання нафтогону в прямому його напрямку — з Одеси на Броди. Нагадаємо, що постанова Кабінету Міністрів «Про заходи щодо підвищення ефективності використання системи магістральних нафтопроводів» була прийнята урядом 4 лютого нинішнього року. Суть документа зводиться до доручення низці державних компаній і відомств (Мінпаливенерго, Мінекономіки, НАК «Нафтогаз України», ВАТ «Укртранснафта») укласти відповідні договори на транспортування нафти по нафтогону в обсязі 14 млн. тонн на рік. Скасування пункту про винятковість прямого напрямку — це, безсумнівно, заслуга лобістів реверсного використання нафтогону, але назвати це перемогою можна лише в інформаційній сфері. Радість прихильників реверсу буде повною тільки після закачування в трубу справжньої нафти, а не технологічної суміші. І, на жаль, радість цієї перемоги не полегшує для цих відомств виконання поставленого завдання. Адже гарантій заповнення нафтою українського нафтогону хоч у якому-небудь напрямку поки що ніхто не дав.

До речі, про нафту. Залежно від напрямку використання, нафта в трубі та її кількість будуть різними. З Одеси на Броди повинна буде піти каспійська низькосерниста нафта в обсягах близько 14 млн. тонн на рік. Каспійська нафта вважається однією з найякісніших на світовому ринку, через що її ціна є трохи вищою, ніж, наприклад, східносибірської нафти. З Бродів у Одесу – тільки російська високосерниста суміш Юралс максимальним обсягом 23 млн. тонн на рік. Фахівці пояснюють різницю в можливих обсягах транспортування нафти тим, що Броди за своїм розташуванням перебувають вище над рівнем моря, ніж Одеса. З цього погляду реверс, звичайно, є вигіднішим. Цей козир буде активно використовуватися лобістами реверсу в інформаційних війнах за свій напрямок. Правда, при цьому замовчуватиметься той факт, що потенційні потужності реверсного напрямку поки що далекі від реальних. На сьогодні трубопровід у реверсному напрямку може прокачати лише менше ніж 10 млн. тонн на рік. Інші 13 млн. тонн стануть реальністю тільки після додаткових капіталовкладень.

З погляду якості продукту на виході безсумнівна перевага – у каспійської нафти. Однак використовувати цю перевагу Україна зможе лише тоді, коли крім оплати за транспортування нафти братиме участь у бізнесі з її реалізації. Іншими словами, не здавати трубу в оренду, а купувати нафту в Одеському порту і продавати її в Європі. Ні вихід України на європейський ринок, ні прокачування туди каспійської нафти, ні створення найбільшого європейського нафтогінного проекту Одесса–Гданьськ без участі Москви, звичайно ж, не вітаються Росією. Стратегія Кремля, навпаки, полягає в одержанні контролю над портами, терміналами і трубопроводами, задіяними в ланцюгу транспортування вуглеводнів на європейський ринок. Нагадаємо, що всі російські нафто- і газопроводи перебувають у державній власності. Російські держкомпанії «Транснефть» і «Газпром» із завидною послідовністю обплутують своїми трубопровідними мережами карту Європи й Азії, забезпечуючи Кремлеві додаткові козирі для зовнішньої політики. Це варто було б узяти на замітку українській владі, яка з легкістю ведеться на розмови Москви про концесії або інші форми спільного користування українським трубопровідним транспортом.

Інша складність прямого напрямку полягає в тім, що європейський (особливо північноєвропейський) ринок, на жаль, починається не в Бродах, а десь у балтійських портах. Добудувати трубу до Гданьська обіцяла колись Польща, але дотепер не поспішає з її будівництвом. Здавалося б, скільки коштує прокласти трубу довжиною кілометрів 600 до балтійського порту Гданьськ (для порівняння: довжина нафтопроводу Одеса–Броди – 674 км)? Але, з іншого боку, поляків можна зрозуміти: навіщо будувати трубу, якщо Україна змінює плани щодо напрямку свого нафтопроводу по кілька разів на рік? Прикладом може слугувати хоча б перша половина поточного року, на початку якого з великим скрипом приймається постанова Кабміну про прямий напрямок, а до кінця півріччя – пункт про напрямок скасовується іншою постановою усе того ж (!) Кабміну. Побудовану Польщею трубу довжиною 600 км не скасуєш постановою українського уряду, її доведеться просто здати на металобрухт. І потім, Польща і сама є споживачем вуглеводнів, і їй ні до чого сваритися з головним постачальником – Росією. Нещодавня газова блокада Бєларусі з боку Росії, у результаті якої Польща кілька днів залишалася без поставок газу, крім усього іншого, дала чітко зрозуміти Варшаві роль і місце Москви в системі польських пріоритетів. Логічно, що одним із наслідків скасування пункту 1 постанови КМ від 4 лютого 2004 р. стане те, що Польща поховає ідею добудови гілки нафтогону від Плоцька до Гданьська. Щойно небажання Польщі брати участь у цьому проекті вихлюпнеться в ЗМІ, українські лобісти реверсу почнуть нову хвилю ПР-активності.

Російська «Транснефть», яка пролетіла повз проект Баку–Тбілісі–Джейран, щоб не потрапити в залежність від головного оператора цього проекту – США в особі «Бритіш Петролеум», — активно шукає і проробляє варіанти будівництва свого нафтогону в обхід Босфору. Сьогодні розглядається кілька таких проектів: «Бургас–Александруполіс» (потужність 35 млн. тонн на рік), «Бургас–Влера» (40 млн. тонн) і «Кийікей-Ібрікхаба» (60 млн. тонн). Те, що один із цих проектів буде затверджений і побудований у найкоротші строки (в ідеалі — не набагато пізніше, ніж БТД) – не викликає сумнівів. Україна з її медитативними темпами будівництва, добудови і роздумів, у якому напрямку запустити нафтогін, навряд чи зможе конкурувати з оперативною агресією «Бритіш Петролеум» і «Транснефти». Щоправда, головне завдання російського й американського нафтогонів в обхід Босфору полягає в створенні найкоротшого шляху на американський ринок, але європейський ринок лежить саме на цьому шляху...

З іншого боку, зміна формулювань урядової постанови могла б бути вдалим дипломатичним ходом, якби їй передували переговори з Польщею щодо продовження співробітництва за проектом Одеса–Гданьськ, на яких Варшава одержала б аргументовані запевнення в серйозності намірів Києва. Європі варто було б звикнути до української різновекторності у всіх її проявах як до запоруки існування держави Україна.

Як би там не було, Україна має нині розмірковувати не стільки над напрямком нафтопроводу, скільки про перспективи його подальшого існування взагалі.

Кирило Ворзін

Джерело: proUA

Теги:

Версія для друку
Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Партнери портала

Price.ua - сервіс порівняння цін в Україні
Архів Експорт Інформатор Про нас / Контакти

   Copyright © 2016 Коментарі: Всі права захищені.

Яндекс.Метрика Система Orphus