УКРАЇНА

18:54

28.06

Влада

Україна для протестантів?

0

Принаймні саме таку перспективу у недалекому майбутньому їй малюють деякі аналітики. Що дає підстави для таких висновків? Почнемо із статистики.

На початок цього року Державний комітет у справах релігії зареєстрував понад 7250 релігійних організацій т.зв. “класичного” протестантизму, або протестантизму “першої і другої хвилі”. Найбільшими із них є: Євангельські Християни-Баптисти (2517 релігійних організацій, до речі, нині це – найбільша баптистська Церква у Європі), Союз Християн віри євангельської (п’ятидесятники, 1519), Адвентисти сьомого дня (965), свідки Єгови (919). Крім того, в країні функціонують понад 1300 організацій неохристиянського спрямування, які класифікують як третю хвилю протестантизму.

Тобто кожна третя релігійна організація в Україні - протестантська. Крім того, не варто забувати того, що у протестантських громадах фіксоване членство. Відтак можна прослідкувати реальний ріст кількості віруючих. На відміну від “віртуальних” православних громад, коли у селі з’являється група активістів, які утворюють парафію іншої православної Церкви. Тобто у державній статистиці кількість православних парафій зростає, а кількість віруючих залишається та ж.

Значним стимулом до активного зростання протестантизму в Україні стало проголошення незалежності. У радянські часи більшість протестантських течій існували в умовах жорсткого (і навіть жорстокого) контролю. Тому у перші п’ять років незалежності протестантські громади поповнювались новими членами надзвичайно швидко. Були роки, коли деякі конфесії (п’ятидесятники, адвентисти та ін.) подвоювали кількість своїх вірних. Це не могло не викликати якщо не паніки, то значної тривогу у православних кліриків. Адже протестанти, використовуючи матеріальну та інтелектуальну допомогу своєї діаспори та закордонних центрів, активно використовували масові форми євангелізації (на стадіонах, у кінотеатрах та концертних залах), недоступні як в той час, так і зараз для православних місіонерів.

Ця “мітингова” євангелізація мала колосальні наслідки: на 50% за цей період оновилися баптистські та адвентистські громади, понад 150 тисяч осіб прийшли в організацію свідків Єгови в Україні і т.ін.

Протестантські лідери чітко відчули закінчення періоду екстенсивного розвитку своїх Церков і миттєво переключилися на інтенсив. Нині в основі роботи місіонерів – індивідуальна євангелізація, до здійснення якої залучені всі вірні. Наприклад, у баптистів розроблені цілі місіонерські напрями: програма “Від серця до серця” (беруть участь близько 5 тисяч віруючих), організація недільних шкіл (1,5 тисячі шкіл, де з 50 тисячами дітей нині працюють понад 5 тисяч вчителів-євангелістів); програма АВАНА (для підлітків – в 230 клубах програми задіяні понад 10 тисяч підлітків); програма розвитку молодіжних християнських клубів і кафе; організації літніх дитячих таборів; програма євангелізації людей із вадами здоров’я, засуджених та ін.

Масштаби протестантських євангелізаційних місій вже давно вийшли за кордони України. Лише за останні 10 років п’ятидесятницькі місії створили не менше 200 п’ятидесятницьких церков у Російській Федерації. Українські місіонери активно працюють у більшості країн СНД, Китаї, Монголії та ін. Про розмах і якість подібних місіонерських програм православні можуть лише мріяти. Адже, за словами блаженнішого митрополита Володимира (Сабодана), за століття «державницького» існування Православна Церква втратила навики проведення місіонерської роботи. Протестанти не могли втратити ці навики – це була умова їхнього виживання в умовах тоталітаризму.

Не менш ефективними, ніж у баптистів, є місіонерські програми свідків Єгови. Їхні “піонери” (постійно заангажовані місіонери) зобов’язані щомісяця виконати так званий “квантум” – 150-200 годин місіонерської праці. В рік це – сотні тисяч годин активної місіонерської роботи, які приносять лише в Україні збільшення Церкви на десятки тисяч неофітів. Така масована місіонерська робота, поєднана із іншими формами (запровадження “домашніх біблійних студій”, молодіжних програм тощо) не могла не дати свої плоди. Конфесія, яка у 1991 р. нараховувала не більше 15 тисяч прихильників, на даний час має понад 300 тисяч вірних та симпатиків.

Принципово новим способом залучення нових членів до різноманітних протестантських організацій стала організація “домашніх церков” за принципом мережевого маркетингу. Саме цей фактор став одним із найважливіших факторів зростання протестантських церков третьої хвилі – харизматичних. Місіонери-активісти організовують у себе в квартирі гуртки (5-6 осіб) із вивчення Біблії. Після закінчення гуртка кожен її член має організувати подібний гурток уже в себе вдома. Ефективність подібної практики на сьогодні яскраво демонструє одна із харизматичних церков – “Посольство Боже”. Її лідер – африканець Сандей Аделаджа – всього за десять років зумів створити найбільшу харизматичну церкву Європи.

До сильних сторін протестантських Церков можна віднести і їхню зорієнтованість у місіонерській роботі на молодь та людей із вищою освітою – власне на майбутнє країни. Цьому сприяє як вища світська освіта самих проповідників (що рідко зустрінеш у православних), так і активне використання місіонерами та кліром новітніх технологій й перевірених багаторічною закордонною практикою психологічних прийомів (урізноманітнення богослужінь, використання сучасних музичних композицій, залучення до заходів Церкви відомих у шоу-бізнесі осіб тощо).

Важливим фактором є також “соціалізація” протестантських Церков – багато із них вже прийняли чи активно розробляють свої соціальні доктрини, в яких намагаються відповісти на виклики сучасного світу. Засновані і постійно зростають кількісно Асоціація християн-підприємців, Медична асоціація ЄХБ України тощо. Певна “соціалізація” Церков відображається навіть на їх богословських доктринах. Найбільше змін в цьому відношенні можна віднайти у свідків Єгови, які навіть змінили спрямованість своїх основних теологічних положень (щодо “біблійної хронології”, “розвитку есхатологічного процесу” тощо). Зазначимо, що особлива увага у протестантських громадах звертається на сімейне виховання та самовідтворення. Зокрема кількість недільних шкіл у різних протестантських напрямах коливається від 60 до 90%. Для порівняння у православних цей показник становить 22-45%, в залежності від регіону.

Не можна сказати, що розвиток протестантизму в Україні відбувається безхмарно. Проблемами цього напряму християнства є певні протиріччя між принципом незалежності протестантських громад у більшості Церков і необхідність об’єднання їхньої діяльності для концентрації матеріальних і людських ресурсів при виконанні глобальних внутрішньоцерковних та соціальних програм. Напругу викликає й той факт, що нині частина віруючих у Церквах прагне зберегти свої самобутні українські витоки, свою спорідненість із національною духовністю на противагу “озахідненню” форм і методів роботи Церков, яке спостерігається в протестантизмі.

І на закінчення не можемо не згадати про прогнозоване зростання активності різних політичних сил у залученні протестантського чинника до програм сьогоднішніх кандидатів на президента країни. Це і логічно – протестантські лідери самі активно “йдуть у владу”. Так, під час виборчої кампанії 2002 р. лише серед баптистів 83 особи зареєструвалися кандидатами у депутати різних рівнів, у т.ч. 4 – у Верховну Раду. Не менш активними були п’ятидесятники, представники харизматичних церков. Предметом торгу між політиками і лідерами протестантських громад можуть бути як гарантії нинішніх кандидатів на найвищий пост держави щодо розгортання принципів свободи віросповідання (а, отже, покращення можливостей у провадженні місіонерської роботи), так і обговорення планів щодо наступних парламентських виборів, не кажучи вже про реалізацію локальних регіональних програм.

Олександр Саган

Джерело: proUA

Теги:

Версія для друку
Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Партнери портала

Price.ua - сервіс порівняння цін в Україні
Архів Експорт Інформатор Про нас / Контакти

   Copyright © 2016 Коментарі: Всі права захищені.

Яндекс.Метрика Система Orphus