УКРАЇНА

13:39

27.06

Влада

Епоха «відродження»

0

15 червня міністр транспорту України Георгій Кірпа повідомив про створення в Україні нової партії – Партії «Відродження», яку сам же й очолив. Для держави, у якій мирно співіснують близько сотні політичних партій, факт створення ще одного партійного утворення міг би пройти повз увагу громадськості. Якби не одне «але»: дуже вже помітною є особистість лідера партії . І перспективною.

Про те, що в пана Кірпи є свої політичні плани й амбіції, подейкують давно. Він протягом декількох років успішно лобіював низку політичних питань і кадрових призначень. При цьому його політична діяльність була в тіні, перед телекамерами він з’являвся в образі міцного господарника, що зумів навести лад на «Укрзалізниці» та в інших транспортних сферах. Кірпа став одним з фаворитів Леоніда Кучми, при цьому він зміг не заангажуватися в жодну з великих політико-фінансових тусовок. Усі напівпошепки говорили про величезні кошти, що є в розпорядженні Кірпи, але ніхто не знав, куди і на які цілі будуть пущені ці кошти. Кажуть, Георгій Миколайович близько півроку тому цікавився навіть купівлею одного дуже авторитетного українського щотижневика, бажаючи перетворити його в кольоровий щоденник. Але от про те, що Кірпа буде створювати партію, ніхто не говорив.

Чому? Та тому, що політичні партії до 2004 року втратили свою привабливість і багатьма не розглядалися як механізм здійснення політики чи механізм утілення політичних амбіцій. Один екс-олігарх навіть проголосив, що партія – це викидання грошей на вітер. Однак ухвалення закону про вибори на пропорційній основі знову актуалізувало питання партійного будівництва і функціонування партій. Партії знову стали котируватися на ринку. І якщо низка політиків почали здобувати існуючі, розкручені партійні бренди (приміром, Володимир Литвин), то інші стали створювати партії наново, з нуля.

Свого часу, два з половиною роки тому, Георгій Миколайович обіцяв, що проведе в парламент достатню кількість транспортників і створить там «свою» фракцію, у якій буде не менше 15 людей. Однак кандидати «від Кірпи» діяли невміло, старими способами, ігноруючи такий чинник, як технології, або користуючись технологіями позавчорашнього дня. Як наслідок – до парламенту пройшов лише один народний депутат, якого можна було зарахувати до «обойми Кірпи» - Василь Гладких. Нормальні стосунки в Кірпи склалися також з народним депутатом Олександром Єдіним – але в нього є кошти, вплив і зв’язки для того, щоб бути досить незалежним і виступати в ролі не васала, а тактичного спільника.

Створивши Партію «Відродження», Георгій Кірпа може претендувати на одержання реваншу за 2002 рік в 2006-м. За умови грамотної роботи можна швидко й ефективно провести кампанію й одержати голоси виборців. На оцінки експертів, Георгій Кірпа може розраховувати щонайменше на 5% голосів: у нас народ любить господарників, що можуть відродити Україну.

Якщо говорити про політичну нішу, то Кірпа претендуватиме, мабуть, на те місце, яке раніше займала в політичному спектрі партія «Єдність». На минулих виборах мер Києва Олександр Омельченко (лідер «Єдності») намагався провести в парламент свою партію, також ґрунтуючи роботу на гаслах про необхідність наведення ладу й удосконалювання системи господарювання. Але Омельченко припустився низки серйозних помилок. По-перше, він зосередив свою діяльність винятково в одному регіоні – у столиці. По-друге, у нього не були захищені політичні тили (насамперед – від Адміністрації Президента). По-третє, він занадто розпорошив свій фінансовий ресурс, підтримуючи паралельно ще кілька проектів. Вочевидь, Георгієві Кірпі доведеться врахувати помилки Омельченка.

Крім того, партія «Відродження» може стати інструментом у президентській кампанії цього року. Навряд чи Георгій Миколайович вирішить сам висувати свою кандидатуру на вибори – занадто низький рейтинг і занадто мало часу для розкручування іміджу. Радше за все, він зможе вигідно торгувати брендом і ресурсом, йдучи на домовленості то з одними, то з іншими претендентами на вищу посаду. Тепер, маючи в руках команду транспортників і залізничників, об’єднаних в одну партію, Георгій Кірпа може стати одним з головних чинників, що визначають, чи буде єдиний кандидат від влади чи його не буде. Врахуйте, що партія з самого початку буде мати розгорнуту мережу – кожен вокзал, кожна станція, кожен порт можуть стати окремим партійним осередком, кожен провідник у потязі чи стюардеса в літаку можуть розглядатися як потенційні пропагандисти й агітатори. Хто ще може похвастатися такою структурою і такою мережею? Тому Кірпі є що запропонувати під час перемовин про «єдиного кандидата» і Кірпа розуміє, що він може виставляти за свої послуги дуже високу ціну.

Крім того, Георгій Миколайович створює систему, за якої навіть формальна відставка з посади Міністра транспорту чи керівника «Укрзалізниці» залишає в його руках важелі впливу на цю сферу. Він стає не тільки формальним, але й неформальним лідером галузі. Якщо завтра Кірпу звільнять з посади міністра – він керуватиме транспортом з боку, за допомогою партії. Не настільки ефективно, як з міністерського кабінету, але все ж! Тим більше що з приходом будь-якого міністра не можливо одномоментно поміняти всі кадри в галузі – а більшість з них будуть членами партії імені Кірпи! Георгій Миколайович робить усе, щоб скріпити нинішню команду, унеможливити «декірпизацію» «Укрзалізниці» і Мінтрансу, пов’язати всіх круговою порукою.

Маючи в руках власну політичну партію, Георгій Миколайович може постати в новій іпостасі. Якщо раніше він позиціювався як господарник, не втручаючись (або майже не втручаючись) у політичну сферу, то тепер йому належить виступити в амплуа політика. При цьому не просто політика, а лідера політичної партії. Тобто, Георгієві Миколайовичу доведеться думати про регіональні представництва і їхнє функціонування, про з’їзди й апаратну роботу, про ідеологію, про програмні цілі, про кошти для підтримки партії, про можливих політичних союзників і про можливі комбінації для блокування напередодні виборах, про стратегію і тактику партійної діяльності напередодні й у перебігу виборів, про можливі кадрові претензії для членів партії, нарешті, про забезпечення командної гри. Раніше пан Кірпа продемонстрував, що все це – зокрема – він вміє робити, проте кулуарно, закрито, вирішуючи ці всі питання на рівні особистих контактів із Президентом та іншими впливовими особами. Наявність власної партії хочеш-не хочеш розкриє старі зв’язки і старі схеми – доведеться працювати в політичній сфері, частково вийшовши з тіні на світло. Певно, Георгій Миколайович вирішив, що вже пора.

І ще. У пресі неодноразово миготіли повідомлення і гіпотези про президентські амбіції Георгія Кірпи. Навряд чи йому вдасться – навіть завдяки партії – досягти необхідного рівня розкручування, достатнього для успіху на президентських виборах 2004 року. Хіба що можна висунути власну кандидатуру з прицілом на важливу посаду – Секретаря Радбезу (з розширеними повноваженнями) або прем’єр-міністра. Однак наявність власної партії в 2004 році – це серйозна заявка на наступні президентські вибори, коли б вони не відбулися, – в 2006 чи в 2009 році. Хто б не прийшов до влади в 2004 - му, – Янукович, Ющенко, Литвин – можна прогнозувати, що в 2005 році почнеться «відкат» голосів, почнеться масове розчарування в новому президенті і масове невдоволення демократичними і ліберальними силами. От саме тоді на арену виступлять політики з іміджем «генерала із сильною рукою». А їх не так вже й багато – Марчук, Радченко, Смешко, Кірпа... А тепер – пофантазуємо: а якщо вони візьмуть, і об’єднаються в єдину партію чи в блок? Або навіть якщо не об’єднаються, але один з генералів з іміджем одночасно силовика і господарника буде мати свою власну політичну партію?

Політична партія під голосною назвою «Відродження» може також знадобитися після виборів 2004 року, коли до влади прийде новий Президент, і головною метою цієї партії може стати створення діючої системи колективної безпеки теперішніх олігархів. Адже не відомо, як поведуть себе Ющенко, Янукович чи Мороз (або інший Президент), прийшовши до влади. Чи будуть вони ініціювати реприватизацію? Чи будуть вони проводити новий перерозподіл сфер впливу? І як вчинять з теперішніми кадрами з оточення Кучми, що, як відомо, вирішують усе? Щоб уникнути непорозумінь і голосних потрясінь Кірпа запропонує всім скривдженим новою владою притулок і об’єднання заради наступного реваншу. І багато хто скористаються пропозицією Кірпи, підсилюючи партію і роблячи її більш потужним політичним інструментом.

Тому в будь-якому випадку партія під міністра транспорту – справа, принаймні, не програшна. А от чи стане вона виграшною – залежить тільки від самого Георгія Миколайовича.

Андрій Моржковський

Джерело: proUA

Теги:

Версія для друку
Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Партнери портала

Price.ua - сервіс порівняння цін в Україні
Архів Експорт Інформатор Про нас / Контакти

   Copyright © 2016 Коментарі: Всі права захищені.

Яндекс.Метрика Система Orphus