УКРАЇНА

02:44

17.01

матеріали по темі:

Влада

Лівий марш

0

2 червня лідер українських комуністів Петро Миколайович Симоненко виступив із заявою, у якій йшлося про можливості узгодженого висування єдиного кандидата від лівих сил на наступних президентських виборах.

Узгодити єдиного кандидата мали були соціалісти і комуністи, тобто, єдиним кандидатом міг би стати або Петро Симоненко, або Олександр Мороз. Ця заява є дуже дивною хоча б тому, що не далі як минулого четверга Олександр Олександрович Мороз заявив про наміри висунути свою кандидатуру на посаду Президента України. Тобто, заява Мороза пролунала до того, як Симоненко оприлюднив рішення про висування єдиного кандидата від лівих сил. Що ж тепер? Чи Мороз повернеться у вчорашній день? Чи Симоненко в такий спосіб добровільно відрікається від участі у виборах?

Історія взаємин комуністів і соціалістів – дуже складна і заплутана. У середині 90-х років Мороз і Симоненко виступали як тактичні союзники: Мороз тоді активно ворогував з Леонідом Кучмою, і в парламенті, спікером якого був Олександр Олександрович, комуністи і соціалісти були природними союзниками. Але з початку 1998 року комуністи і соціалісти побили горшки між собою. По-перше, комуністи одержали можливість формувати більшість у Верховній Раді, показавши під час парламентських виборів найвищий результат голосування. По-друге, комуністи стали на якийсь час фаворитами Банкової (Леоніду Кучмі напередодні президентських виборів 1999 року була потрібна формальна противага, у ролі якої міг виступити Петро Симоненко) – і це при тім, що Олександр Мороз виступав у ролі найбільш запеклого і непримиренного опонента Кучми. По-третє, комуністи сприяли розпадові блоку «За правду, за народ, за Україну!» і дистанціюванню Олександра Ткаченка і Селянської партії України від Соціалістичної партії. По-четверте, Петро Симоненко відмовився підписати угоду про канівську четвірку, хоча спочатку брав участь у переговорах і був помічений під час попередніх зустрічей Марчука, Мороза і Ткаченка. Крім того, соціалісти почали плавний дрейф у лівоцентристський табір, усе частіше відходячи від лівих принципів і марксистсько-ленінської ідеології. Соціалісти максимально зблизилися із Соціал-демократичною партією України і її лідером Юрієм Буздуганом, узявши на озброєння «бернштейніанську» модель соціал-демократії. Комуністи ж залишилися вірними заповітам Маркса, Енгельса і Леніна.

Однак і комуністи, і соціалісти утримувалися від різкої критики один одного. У соціалістичному таборі існувало досить потужне крило політиків, що стоять на платформі зближення з КПУ. Комуністи ніколи не закривали двері перед соціалістами і завжди були готові до діалогу.

Зближення соціалістів і комуністів починається 2002 року, після підписання домовленостей між соціалістами, комуністами, Блоком Юлії Тимошенко і «Нашою Україною» про спільні дії і проведення спільних акцій протесту. Опозиція у форматі «четвірки» стала головним чинником зближення «лівих».

Другим кроком назустріч один одному стала спільна прес-конференція Віктора Медведчука, Петра Симоненка й Олександра Мороза в серпні минулого року – про спільну позицію з приводу конституційної реформи. Реальним плодом цієї прес-конференції і цього зближення став законопроект №4105, затверджений у грудні минулого року як основний варіант політичної реформи. Уже тоді, у грудні 2003 року, стало зрозуміло: опозиції як цілісності не існує. Комуністи і соціалісти працюють у форматі «двійки». А колишні колеги з опозиційного табору – «Наша Україна» і Блок Юлії Тимошенко почали звинувачувати комуністів і соціалістів у тім, що ті працюють під диктування Адміністрації Президента.

Петро Симоненко намагався відбиватися від нападів правих і подавав себе щирим опозиціонером, а нашоукраїнців і б’ютівців називав «примазаними» до революції. Наразі ніби між іншим центральні телеканали і заангажовані видання почали транслювати і публікувати інтерв’ю з Олександром Морозом. Мороз, якому раніше перекривали доступ до ефіру, раптово став постійним гостем телеканалів. Достеменно як в Олексія Толстого: «И ходят их головы кругом: князь Курбский им сделался другом!». Заяви прихильників Мороза про те, що єдиним кандидатом від опозиції має бути саме Олександр Олександрович, інші члени опозиції розцінювали як провокацію Банкової.

Варто врахувати один момент: до 2004 року в середовищі КПУ склалася цікава ситуація. Петро Симоненко раптом відчув, що проти нього в партії сформувалася могутня опозиція. Сам він заперечує факт наявності опозиції або просто - альтернативної платформи, говорячи про партійну дисципліну і про теоретичну можливість існування різних думок, але не більш. Однак неозброєним оком помітно: у партії є альтернативна група Леоніда Грача. Колись, кажуть, Сталін у період загострення конфлікту з Крупською заявив: «Будеш виступати – ми замість тебе вдовою Леніна призначимо Стасову». Цілком ймовірно, що Віктор Медведчук міг на хвилі емоцій сказати щось таке і Петрові Миколайовичу: «Будеш виступати – ми замість тебе лідером партії призначимо Грача». Відчуваючи, що чинник Грача є реальним, Симоненко опинився перед дилемою.

З одного боку, він програв вибори 1999 року, за роки його керівництва ЦК комуністи постійно знижують свій рейтинг – з 25% він упав до 13 – 15%. КПУ перестає бути впливовою силою. Фактично загублений такий стратегічно важливий для КПУ регіон, як Донбас. Знизилася динаміка зростання партійних рядів. Більш того – комуністи не в змогзі запропонувати привабливу, сучасну, живу ідеологію, користуючись кліше і технологіями дня вчорашнього. Йти на нові президентські вибори і знову програвати – це прирікати себе на гнів ЦК, адже після програшу підуть негайні розбирання.

З іншого боку, Симоненко може зробити ставку на іншого кандидата, з боку, взявши на себе допоміжні функції. На певному етапі, з чуток, КПУ розглядала можливість підтримки на виборах кандидатури одного із «силовиків» - Радченка, Марчука, Смешка. Тобто, мала діяти за «російським» сценарієм, коли КПУ акцентує увагу не на ідеологічному моменті, а на питаннях «сильної влади» і патріотизму. Але і при цьому внутріпартійна опозиція може задатися риторичним запитанням: невже впливова партія не змогла виховати власного кандидата в Президенти, здатного вигравати на виборах?

Союз з Морозом дає Симоненкові можливість для маневру. По-перше, він може заявляти про необхідність «лівого реваншу» і об’єднання всіх лівих сил. По-друге, він продемонструє відсутність власних лідерських амбіцій і готовність заради благої справи поступитися Морозу. По-третє, програш Мороза не так боляче відіб’ється для Симоненка: за результатами виборів легше буде пояснити, чому зроблено ставку на Мороза, ніж, якби ставка була зроблена на нелівих силовиків.

Є ще один – технологічний – момент. Мороз є кандидатом, що реально може відібрати голоси у Віктора Ющенка в центральних областях України. Жоден інший кандидат не може претендувати на електорат Ющенка. А це істотно підвищує шанси єдиного кандидата від лівих сил. Існує також розхожа думка про те, що кілька місяців тому у надрах Адміністрації Президента з’явився документ, яким передбачається проведення ряду технологічних і маніпулятивних дій, спрямованих на виведення Олександра Мороза в другий тур президентських виборів, де він повинен буде зіштовхнутися віч-на-віч або з Віктором Ющенком, або з Віктором Януковичем. У першому випадку на Мороза роблять ставку комуністи і влада. В другому - на Мороза роблять ставку комуністи й інші сили опозиції – за мовчазної згоди чинної влади. Принадність Мороза для комуністів та інших політичних сил полягає в тому, що в Олександра Олександровича немає власної сильної політичної команди, здатної, у разі приходу до влади, зайняти керівні посади і важливі державні посади. Ані Луценко, ні Вінський, ні Шпарко, ні Рудьковський не зможуть претендувати на перші посади. Мороз хоч-нехоч буде змушений звернутися до інших політичних сил за допомогою – як до чинної влади, так і до соратників з опозиції. Підтримати Мороза як кандидата на президентських виборах – для комуністів значить потрапити в кадровий резерв, забезпечити собі кілька портфелів при новому Президенті.

Такий план – доволі прагматичний. Сьогодні Мороза багато хто скидає з рахунків. Насправді ж він може невдовзі стати одним із фаворитів виборчої кампанії.

Наразі соціалістам і комуністам не вистачає потужного ресурсу – матеріального, медійного, адміністративного. Але це – діло наживне. А що, якщо справдиться пророцтво Олександра Волкова, і Віктора Януковича знімуть з дистанції? І тоді «ліві» зможуть одержати ресурс СДПУ (о), що здатен істотно підвищити рейтинг будь-якого кандидата – адже вдалося ж завдяки декільком телеканалам і газетам, контрольованим СДПУ (о), підвищити рейтинг Віктора Януковича?

У принципі, найстрашнішим кошмаром для лівих може стати друга частина пророцтва Волкова: щодо можливості висування на третій термін Леоніда Кучми. У такому випадку єдиний кандидат від лівих сил буде приречений на участь у спектаклі за назвою «приведення Леоніда Кучми до третього терміну президентства». І це буде не роль героя-коханця, а роль вічного плакальника П’єро. Як і 1999 року, «єдиний кандидат від лівих сил» стане своєрідним жупелом, яким будуть лякати виборців, а Леоніда Кучму спробують знову возвести на президента, використовуючи стару риторику про «ліві сили», які жадають реставрації радянської влади.

Одне слово, висування єдиного кандидата від лівих сил – це ризикована операція, але хто не ризикує – той не п’є шампанського. А чи будуть Петро Миколайович і Олександр Олександрович пити шампанське восени 2004 року – час покаже.

Андрій Моржковський

Джерело: proUA

Теги:

Версія для друку
Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Партнери портала

Price.ua - сервіс порівняння цін в Україні
Архів Експорт Інформатор Про нас / Контакти

   Copyright © 2016 Коментарі: Всі права захищені.

Яндекс.Метрика Система Orphus