УКРАЇНА

18:29

21.02

Влада

Фракція «третьої сили»?

0

Комуністи і соціалісти п’ють валеріанку і підраховують збитки, яких вони зазнали від співробітництва з СДПУ (о). В парламенті виникає ніша для гри в «золоту акцію». І ініціатори створення групи «Центр» чітко вловили момент, коли можна оголосити про створення нового парламентського утворення.

По выжженной равнине, за метром метр

Идут по Украине солдаты группы «Центр»

Владимир Высоцкий

Протягом тривалого часу в близьких до політичних кіл тусовках велися розмови про те, що незабаром може виникнути нова політична сила, матеріальним втіленням якої стане окрема фракція в парламенті. Протягом цілого місяця кожен робочий день у політиків, аналітиків, політичних оглядачів починався з питання: «Ну що? Ще не легалізували фракцію?» При цьому існували різні варіанти назви майбутньої фракції – «Громадянська позиція», «Громадянська платформа», «Центр». Називалася різна кількість депутатів, які можуть увійти в нову фракцію – 14, 18, 24, 36.

Вранці 22 квітня віце-спікер парламенту Адам Мартинюк оголосив про те, що в парламенті народилася група під назвою «Центр», у яку увійшли 16 депутатів. Отже, хто ж ці люди?

Народний депутат Василь Бартків. Пройшов до Верховної Ради як № 56 у списку “Нашої України». Один з лідерів Республіканської християнської партії, відомий підприємець. До виборів був заступником голови правління відкритого акціонерного товариства «Полтаванафтопродукт». 10 грудня 2002 року вийшов з «Нашої України» і перейшов у фракцію «Регіони». Після цього Віктор Ющенко звинуватив парламентську більшість у тиску на представників бізнесу та репресіях проти депутатів-опозиціонерів. У «Регіонах» Бартків почувався досить незатишно – він був «своїм серед чужих, чужим серед своїх».

Сергій Бичков. Колишній заступник губернатора Дніпропетровської області. Раніше входив у фракцію «Трудова Україна»+ПППУ. Бичков залишив фракцію за день до того, як трудовики вирішили працювати в парламенті без промисловців і підприємців. Деякі експерти вважають його «людиною Пінчука» - мовляв, у такий спосіб Віктор Михайлович прагне незримо бути присутнім у новій фракції. Але більш імовірною є інша версія: Сергій Анатолійович – людина, близька до київського міського голови Олександра Омельченка.

Віктор Бойко. Колишній радник голови правління корпорації «Украгролізинг». Пройшов у Верховну Раду, перемігши у 102-му виборчому окрузі (Знаменка Кіровоградської області). Член Аграрної партії України. Деякий час був членом фракції «Народний вибір». Вихід Бойка з «Народного вибору» знову ставить фракцію на межу розпуску – у ній залишається лише 13 депутатів.

Сергій Бондарчук. Колишній заступник голови концерну «Енергоустаткування» при заводі ім. Малишева. Балотувався у 20-му виборчому окрузі (Горохов Волинської області) за підтримки «Нашої України». Увійшов до фракції «Наша Україна» в парламенті і став першим депутатом, який залишив лави фракції. До грудня 2002 року Бондарчук був членом групи «Європейський вибір», але коли група вирішила об’єднатися з «Регіонами», Сергій Васильович вирішив, що це – не його гра. До останнього часу він залишався позафракційним.

Василь Гаврилюк. Колишній член фракції «Народовладдя», два тижні тому залишив її лави. Колишній генеральний директор Полтавського обласного дочірнього підприємства ДАК «Хліб України». Відомий у Полтавській області підприємець. У парламент пройшов, вигравши вибори у 147-му виборчому окрузі (м. Кременчук Полтавської області). Крім того, Василь Васильович очолює громадську організацію «Асоціація розвитку місцевого самоврядування «Наш дім – Кременчук».

Михайло Добкін. Один з представників «харківської групи». Пройшов до Верховної Ради по 174-му виборчому округу. Традиційно вважається людиною, досить близькою до харківського губернатора Євгена Кушнарьова. Декілька тижнів тому залишив лави «Демократичних ініціатив» і якийсь час залишався позафракційним.

Сергій Касьянов. Колишній президент корпорації «Ольвія» після розпаду фракції «Єдина Україна» тривалий час залишався позафракційним. Людина більш ніж впливова і відома. Власник торгового центру «Терра» і салону мобільного зв’язку «Астел» у Дніпропетровську, торговельних марок «Gala”, “Dax”, “Lotos”, “Ocean” (миючі засоби), що контролює чверть українського ринку парфумерно-косметичної продукції. Але Касьянов також відомий як людина, задіяна у будівельному бізнесі, особливо в Дніпропетровську та області.

Сергій Кіроянц. Колишній 11-й номер у списку Соціалістичної партії. Колишній будівельник, директор фірми «КСГ». У листопаді 2002 року проголосував – всупереч позиції партії – за кандидатуру Віктора Януковича під час розгляду питання про призначення нового прем’єр-міністра і змушений був залишити лави фракції СПУ. Тривалий час залишався позафракційним.

Орест Клімпуш. Колишній міністр транспорту України, пізніше перебував на дипломатичній роботі. Пишається тим, що його батько, Дмитро Клімпуш, у 1938 – 1939 роках очолював «Карпатську Січ» і керував обороною Карпатської України (держави, проголошеної на руїнах Чехословаччини) від угорських загарбників. У парламенті входив у фракцію «Народовладдя», однак залишив цю фракцію в березні цбого року. Кажуть, що в Клімпуша давно були напружені стосунки з керівництвом фракції (лідер «Народовладдя» Богдан Губський і зараз вважається людиною, близькою до В.Медведчука).

Олексій Козаченко. Переміг на виборах в Одесі, у 134-му окрузі. Член Аграрної партії України і людина, колись близька до мера Одеси Руслана Боделана. Місяць тому залишив лави фракції «Народовладдя».

Станіслав Косінов. Ще один депутат-харків’янин. Ще одна особа, близька до Євгена Кушнарьова. На час виборів Станіслав Анатолійович очолював юридичну фірму ТОВ «Енергосервіс» у Харкові. Був якийсь час членом фракції НДП, Косінов залишив лави фракції саме в момент загострення протистояння між Валерієм Пустовойтенком і Євгеном Кушнарьовим.

Олександр Омельченко-молодший. Колишній 53-й номер у партійному списку «Нашої України». Молодший син київського міського голови. Відомий підприємець і політик-початківець. В «Нашій Україні» завжди мав особливу позицію, яка фактично була індикатором для визначення позиції його батька. У лютому 2004 року залишив «Нашу Україну» і вже тоді парламентом поширились чутки про гіпотетичну фракцію, яка створюватиметься «під Омельченка».

Валентин Савицький. Колишній керівник відділу в Адміністрації Президента України. Земляк, соратник і найближчий товариш спікера Верховної Ради Володимира Литвина. Людина цілеспрямована і впливова.

Віктор Тополов. Банкір, який був керівником «Індекс-банку», а також один з керівників банку «Україна». Вважається людиною впливовою, з розгалуженими зв’язками. На самому початку діяльності Верховної Ради цього скликання ходили чутки, що Тополов разом з народним депутатом Петром Димінським збираються створювати власну фракцію. Але потім, знову ж таки за неперевіреними даними, між колишніми друзями і партнерами пробігла чорна кішка.

Тарас Чорновіл. Син легендарного В’ячеслава Чорновола, двічі народний депутат України, який був членом фракції «Наша Україна», з якої на самому початку сесії вийшов – через сварку з народним депутатом Віктором Пинзеником і через розходження в поглядах на перспективи розвитку націонал-демократичного середовища в Україні. Чорновола тривалий час спокушали різними перспективами різні політичні середовища, однак він від самого початку взяв активну участь у будівництві нової політичної сили і нової фракції.

Володимир Шкляр. Народний депутат, який пройшов до парламенту на виборах у виборчому окрузі №8 в автономній Республіці Крим. Не вписуючись в традиційні кримські розклади, Шкляр якийсь час був у «Народовладді», але місяць тому залишив цю групу – разом із Клімпушем, Гаврилюком та іншими.

Отже, у новій фракції чітко вирізняються дві групи впливу. Перша група – це люди, та або інакше пов’язані з київським міським головою Олександром Омельченком. Друга група – це люди, близькі до Володимира Литвина. Але це – спрощена схема. До Омельченка тяжіють ще як мінімум дві групи – харківська («люди Кушнарьова») і дніпропетровська. Близькою до Литвина є група вихідців з «Народовладдя», які водночас підтримують тісні стосунки з віце-спікером Олександром Зінченком, а також група «енергетиків».

Варто зазначити, що у групи немає виразного лідера. Воно й зрозуміло: реально група є результатом компромісу між декількома елітами, і реальним керівником є ні хто інший як Володимир Литвин. Однак спікер Верховної Ради (як і віце-спікер) мають перебувати поза фракційною діяльністю – згідно з регламентом. Вранці 22 квітня було ухвалене «соломонове рішення» не обирати уповноважених представників групи – усі члени групи мають рівні права на представництво інтересів групи.

16 осіб – це не межа. Уже зараз можна окреслити зв’язки, що існують у депутатів поза фракцією. Ці зв’язки дозволяють за короткий час збільшити чисельність фракції як мінімум удвічі – в разі необхідності. На сьогодні фракція знаходиться в кадрованому стані, однак є всі шанси думати, що в інших фракціях можуть бути «агенти впливу» центристів.

Отже, група Тополов – Бартків - Бондарчук – теоретично – може провести роботу з депутатами Петром Димінським, Ігорем Єреєвим, Ігорем Насаликом.

Крім того, у Віктора Тополова – прекрасні зв’язки з народним депутатом Володимиром Сівковичем, який вийшов з «Регіонів». Сівкович міг би привести в групу людей з «Регіонів», КПУ і «Нашої України» - але ряд депутатів з оточення Литвина не дуже толерантно ставляться до Сівковича – насамперед через його родинні зв’язки з Володимиром Радченком.

У Віктора Бойка непогані зв’язки з родиною Деркачів (у Верховній Раді ходять чутки про вихід найближчим часом Леоніда та Андрія Деркачів з фракції «Трудова Україна») та з Володимиром Гошовським (у якого ситуація в «Народному виборі» також неоднозначна).

Тобто, перспективи для кількісного зростання є.

А як щодо якості? Чим керувалися депутати, створюючи нову фракцію?

По-перше, виникла можливість для перерозподілу ролей у парламентській більшості. Конституційна реформа провалилася (у тому числі і завдяки членам «Центру», а також завдяки В.Литвину). Головними винуватцями провалу хоч і не формально, але названі Віктор Медведчук і Степан Гавриш. Комуністи і соціалісти п’ють валеріанку і підраховують збитки, яких вони зазнали від співробітництва з СДПУ (о). В парламенті виникає ніша для гри в «золоту акцію». І ініціатори створення групи «Центр» чітко вловили момент, коли можна оголосити про створення нового парламентського утворення.

Зверніть увагу: Володимир Литвин у квітні відзначився двічі. Перший раз він успішно зрежисував провал конституційної реформи, другий раз він не менш успішно провів ратифікацію угод про ЄЕП. Перший месседж спрямований всередину держави, другий – назовні. Але месседж, по суті, той самий: добродії, увага, в Україні є ще один політик, з яким варто домовлятися і в якого в руках знаходяться потужні важелі впливу.

Sapienti sat. Для розумного – достатньо. Розумний зрозуміє, що робити ставки треба на людей, які реально щось вирішують, а не виконують чужу волю. «Реально тих, хто вирішує», сьогодні в Україні є тільки двоє – Леонід Кучма і Володимир Литвин. Всі решта -- або в їхній орбіті, або в «опозиції».

Створення нової фракції – це удар по СДПУ (о), оскільки вона створюється поза соціал-демократичним контролем, а отже міф про інтегральну (всеосяжноу, всепроникливу) суть української об’єднаної соціал-демократії виявився дутим. Нова група – це спроба протистояння СДПУ (о) і впливу Адміністрації Президента. Це – результат «тихого бунту» в парламентському середовищі. Нова фракція зможе постійно тримати «директора-розпорядника» парламенту в напрузі: у будь-який момент «Центр» може вийти з парламентської більшості і цим спричинити серйозні перестановки всередині парламенту. Чом би не уявити парламентську більшість без СДПУ (о) і «Народовладдя» - проте з «Центром» і «Нашою Україною»? І де після цього буде Віктор Медведчук? Навряд чи попереду, на вороному коні.

Крім того – це «шах» уряду Януковича. Формальне створення нової групи – у випадку входження її до парламентської більшості – має призвести до перепідписання угоди про Парламентско-урядову коаліцію: якщо створено нову групу в складі більшості, то їй – відповідно до законів логіки і політики – має належати хоча б один міністерський портфель. Перегляд квот на тлі провалу конституційної реформи і відсутності закону про Кабінет Міністрів може призвести до ініціювання зміни уряду.

Тобто – існує чимало тактичних моментів, у яких група «Центр» уже виграє, не встигнувши навіть остаточно оформитися. Але все це – тактика. А є й стратегія. Ніяка «золота акція», ніякий перерозподіл більшості не може бути самоціллю фракції або групи. «Центр» тільки тоді матиме якісь перспективи, коли поставить перед собою гіпермету і стане основою більш широкого, більш масштабного руху, який виходить далеко за рамки Верховної Ради.

Останнім часом у пресі з’явилося чимало матеріалів, присвячених «третій силі» і можливості її матеріалізації. Група «Центр» якнайкраще підходить на роль основи «третьої сили». Але для цього ще треба багато працювати. «Третю силу» щойно задекларовано. Але до того моменту, коли вона перетвориться в могутній фактор і перестане бути просто фактом політичного життя, треба пройти ще досить довгий і тяжкий шлях.

Андрій Моржковський

Джерело: Андрій Моржковський

Теги:

Версія для друку
Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Партнери портала

Price.ua - сервіс порівняння цін в Україні
Архів Експорт Інформатор Про нас / Контакти

   Copyright © 2016 Коментарі: Всі права захищені.

Яндекс.Метрика Система Orphus