УКРАЇНА

21:14

09.12

матеріали по темі:

Влада

Весняні активності Володимира Литвина

0

Політичні аналітики та журналісти, що працюють у політичній сфері, не могли не помітити того, що останнім часом Володимир Литвин розгорнув активну політичну діяльність. „Литвин змінив імідж. Раніше він був тихим, самозаглибленим політиком, який боявся різких кроків і старанно прораховував кожне слово, кожен вчинок. Тепер він перетворюється на такого собі маленького танка, який знає, куди рухатися і з якою метою», - сказав один народний депутат в приватній розмові.

Дійсно. До 20-х чисел березня Володимир Литвин не створював інформаційні приводи. Він намагався не здіймати довкола себе хвилі. Про Литвина пам’ятали – як про потенційний фактор політичного життя. Проте він не давав підстав говорити про те, що цей фактор діє. Все змінилося після того, як Леонід Кучма повернувся зі своєї поїздки до Москви. Коли стало відомо, що переговорний процес між Леонідом Кучмою та Володимиром Путіним закінчився безрезультатно, Литвин зрозумів: настав час діяти.

Як відомо, Леонід Кучма побував у Москві, точніше, у підмосковній резиденції Володимира Путіна Ново-Огарьово. Офіційно українські ЗМІ повідомили, що український Президент поїхав привітати російського з повторним обранням на найвищу посаду в державі. Хоча знавці тонкощів етикету та дипломатичного протоколу дивувалися: як правило, у таких випадках вітають телефонним дзвінком або прибувають на урочисту інавгурацію. Леонід Кучма ж не просто поїхав особисто – він навіть не дочекався такої формальності, як офіційне оголошення результатів виборів Центрвиборчкомом! Тому чимало аналітиків прокоментували поїздку саркастичним: „Поїхав випрошувати третій термін». Судячи з нервової поведінки представників влади та найближчого президентського оточення, Леонід Кучма не лише не отримав добро на третій термін – Путін відмовився називати ім’я людини, на яку Росія готова робити ставку на наступних президентських виборах. Цього й варто було чекати. На це й сподівався Литвин.

Відразу після повернення Леоніда Кучми Володимир Литвин робить цікавий крок: він відмовляється від запланованої поїздки до Китаю (офіційно повідомивши, що хоче контролювати процес проходження конституційної реформи) і буквально наступного дня робить усе, аби процедура голосування була перенесена на квітень (орієнтовно – на 5 квітня).

Треба пам’ятати, що Литвин є майстром інтриг і закулісних ігор. Він дуже добре засвоїв науку маніпуляцій і ніхто краще за нього не знає слабкі й сильні сторони практично всіх основних гравців на українській політичній шахівниці. Литвин може не витримати прямого удару, проте у політичній тіні немає рівних йому за хитрістю та майстерністю. Багато хто недооцінює Литвина – і даремно. Роки роботи в ЦК КПУ, а згодом на посаді першого помічника Президента і глави Адміністрації Президента викували із Литвина такого собі українського „політичного нінзя».

Відтягнувши процедуру голосування по конституційній реформі, Володимир Литвин ініціював розгляд нового виборчого закону, прийняття якого вимагала опозиція. При цьому 925 поправок, які були внесені до початкового варіанту законопроекту, у багатьох моментах породжували конфліктне поле. Закон про вибори, проголосований 25 березня, дає Президентові підстави накласти на нього вето: зверніть увагу на такий пункт, як усунення громадськості від контролю над виборчим процесом. Цей пункт фактично перекреслює всі заяви Президента про необхідність розвитку громадянського суспільства. Як результат – можлива політична гра: Президент накладає вето на закон, соціалісти (а закон про вибори був насамперед поступкою СПУ) відмовляються голосувати за конституційну реформу, конституційна реформа заходить у тупик. Далі починаються великодні та травневі свята – парламентська діяльність паралізується. В політичному житті знову загострюється протистояння.

Зверніть увагу: паралельно Володимир Литвин розпочав роботу над створенням нової парламентської фракції. Сьогодні можна говорити про те, що її основу становитиме ряд депутатів, які залишили групу „Народовладдя», а також чимала кількість нинішніх позафракційних депутатів (про наміри тісно співпрацювати з Володимиром Литвином уже заявив Тарас Чорновіл).

Реально ця фракція може мати близько 20 осіб. Згідно з регламентом, Литвин до цієї фракції не може ввійти – він є спікером і має залишатися позафракційним, як і його заступники. Скоріше за все, фракцію очолить або народний депутат Василь Гаврилюк, або його колега по парламенту Валентин Савицький. Обидвох вважають дуже близькими до Литвина. Маючи понад 20 „штиків», Литвин зможе ефективно проводити свою політику і грати в „золоту акцію». З Литвином, який має фракцію, Адміністрація Президента змушена буде рахуватися більше, ніж з Литвином – просто спікером.

Втім є ще один важливий момент: середовище, близьке до Литвина, з початку березня розгорнуло в пресі ідеологічну дискусію і зайнялося активним пошуком своєї політичної ніші. 4 березня у „Голосі України» з’явилася стаття Василя Гаврилюка, у якій автор говорить про необхідність пошуків „третього шляху» і „третьої сили». Очевидно, саме Литвин стане тією людиною, яка, використовуючи риторику „третього шляху», намагатиметься „розвести» і владу, і опозицію, завойовуючи собі прихильність завдяки акцентуванню уваги загалу на вічних цінностях.

Чому я звернув увагу на ідеологічний аспект? Для того, аби створити фракцію, не треба творити ідеологію. Ідеологія – це платформа, на якій розгортається значно серйозніша діяльність. На тлі аідеологічних кандидатів (ні Ющенко, ні Янукович, ні Кінах, ні Тигипко не мають стрункої ідеологічної системи) Литвин матиме значно привабливіше реноме: він – носій ідеології. При цьому не старої, запозиченої на Заході чи Сході, а власної, орієнтованої на пересічного українського громадянина і традиційні буржуазні цінності.

Матеріальна база Литвина наразі явно не проглядається. Проте поінформовані джерела стверджують: у Литвина є серйозні кошти для участі у виборах. Не маючи власного бізнесу, Литвин має чудові зв’язки у бізнес-колах. Половина великих українських бізнесменів своїм успіхом не в останню чергу зобов’язані саме Литвинові. Це дуже важливий чинник.

Ще один нюанс: крісло спікера Верховної Ради можна розглядати як непоганий трамплін для старту на президентських виборах. У 1999-му році Олександр Ткаченко просто не зумів скористатися своїм становищем. Володимир Литвин це не Олександр Ткаченко. Однак психологічні особливості Литвина є такими, що він за жодних умов не заявить про свою участь у виборах, доки не переконається, що в результаті матиме виграш. І цим виграшем не обов’язково повинне бути крісло Президента. Іноді кандидати мають зовсім інший приціл і зовсім інші цілі. Тому найближчим часом Литвин просто буде тримати всіх у напрузі і спонукатиме говорити про свій потенціал, а не робитиме радикальні кроки. Зараз він ще не кандидат у Президенти. Він може розглядатися як кандидат у кандидати.

Цікаво, що стосунки Литвина з іншими потенційними кандидатами та основними бізнес-групами є майже безхмарними. У Литвина практично немає ворогів. Просто протягом декількох останніх років він не давав підстав, аби культивували негативне ставлення до нього.

З Віктором Януковичем у Литвина стосунки більше ніж партнерські. Литвин протягом останнього року 6 разів публічно похвалив Януковича і двічі посприяв проходженню Програми дій уряду. В середовищі „Нашої України» є значна група політиків, які можуть розглядатися як посередники між Литвином та Ющенком. Більше того, коли один з „нашоукраїнців» у запалі дискусії облив Литвина водою, колеги по фракції влаштували цьому політикові справжню обструкцію. З Олександром Морозом Литвин налагодив нормальні стосунки і вже не згадує про те, що колись збирався подавати на Олександра Олександровича в суд. З комуністами налагоджено тісну співпрацю за посередництва приятеля Литвина Адама Мартинюка. Радикальна опозиція протягом останнього року жодного разу не напоминала Литвинові того, що він фігурант плівок Мельниченка. А з Віктором Пінчуком та його політичним і бізнес-середовищем просто дружні стосунки.

Тобто тепер ідеться про те, аби здобути прихильність електорату. Це важко, але не неможливо. Литвину бракує структур в регіонах, адміністративного та інформаційного ресурсу – все це також можна набути. Головне – грамотна робота і продуктивні політичні технології.

А втім, навіть якщо Литвин і не стане Президентом, навіть якщо і не буде кандидатом на наступних виборах – в українській політиці з’являється вагомий „фактор Литвина», який буде відігравати важливу роль в українському політичному житті і від якого залежатиме подальша розстановка сил та прийняття важливих політичних рішень.

В’ячеслав Мироненко

Джерело: proUA

Теги:

Версія для друку
Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Партнери портала

Price.ua - сервіс порівняння цін в Україні
Архів Експорт Інформатор Про нас / Контакти

   Copyright © 2016 Коментарі: Всі права захищені.

Яндекс.Метрика Система Orphus