УКРАЇНА

04:07

08.12

матеріали по темі:

Влада

Свято російської демократії?

0

Президентські вибори, які відбулися 14 березня в Росії, ще належить аналізувати і вивчати. Їм ще буде дано оцінку – істориками, політологами, політиками, журналістами. Але деякі підсумки вже можна підбити. І – головне – українській демократії треба взяти уроки з цих виборів, щоб не повторювати помилок російських політиків.

Отже, головне, про що дискутували росіяни 14 березня і задовго до виборів – це про безальтернативність Володимира Путіна. Мовляв, нема йому гідної альтернативи, він – єдиний і неповторний. У громадській свідомості відбулася августизація особи Путіна, його зведення до якогось нового рангу – фактично він сприймається тепер не в політичній площині, але над нею. Є Він – і є Всі Решта. І це може вилитися в небезпечні наслідки – найперше для самої Росії. Августизація особи відбувається тільки в суспільстві, ментально готовому до встановлення диктатури. Августизація – це вже не харизма. Харизма - природне явище, августизація – це харизма, зведена в ступінь харизми, використовуваної для протиставлення запобігливим масам. Індикатор негативних змін у суспільній свідомості.

Перша каденція Путіна (2000 – 2004) призвела до структурних змін у політичному житті держави. В часи Бориса Єльцина Російська Федерація була звичайною пострадянською державою – вона проходила період становлення державних інститутів, період первісного нагромадження капіталу, період «великого дерибану» і олігархізації громадського життя. Путін почав нову політику і змінював державу. Перетворення торкнулися практично всіх сфер життя. Федеральне життя перетворилося у фікцію: якщо за часів Єльцина губернатори і президенти окремих республік у складі федерації були повноцінними політичними фігурами, то в часи Путіна вони перетворилися у «виборних намісників». Реально Росія виявилася поділеною на сім великих округів, що нівелювали активне політичне життя суб’єктів федерації. Путін змінив зовнішню політику Росії, зробивши її більш гнучкою і – водночас – більш агресивною. Путін продемонстрував нову кадрову політику – фактично, він у будь-який момент, на свій розсуд може змінювати уряд і ставити на посаду прем’єр-міністра зовсім непрогнозованих людей.

Путін не побоявся кинути виклик великому капіталові. При цьому виклик був демонстративний і практично необґрунтований. Путіну треба було показати, хто в домі господар. Саме бажанням продемонструвати волю і незалежність від «грошових мішків» і можна пояснити розправу над Березовським, Гусинським, Ходорковським. Крім того, Путін цим продемонстрував незалежність від єврейського капіталу (антисемітські нотки незримо присутні в російській дійсності) і бажання спиратися на касту «православних чекістів».

Змінилася і політична структура. Останні думські вибори призвели до повної поразки лібералів – вони просто недоречні в новому суспільстві, яке зводить Путін. Ідеологія Путіна – це культ «сильної руки», замішаний на суміші популістської і патріотичної риторики. Балансування на грані євразійства а ля Дугін і численних теорій російського месіанства.

Наприкінці першої каденції Путина стало зрозуміло: нова Росія істотно відрізняється від колишніх «сестер» у СРСР. Вона перетворилася в корпоративну державу, державу, що перетворилася в акціонерне товариство. Кожен громадянин Російської Федерації, кожна політична сила і кожен громадський рух є власниками акцій і одержувачами дивідендів. Путін перебуває на вершечку піраміди і є генеральним директором корпорації. Однак власниками акцій і членами корпорації є і комуністи, і Союз правих сил, і «Родіна», і Жириновський, і Явлінський, і навіть якась там Клавдія Семенівна із Сольвичегодська. Просто в кожного – різна кількість акцій і різний ступінь впливу на процеси. Але всі живуть за єдиною корпоративною етикою і працюють на корпорацію – кожен по-своєму. Дисиденти опиняються за бортом – корпорація їх відриває. Саме тому в Росії просто неможлива організована, структурна опозиція – вона суперечить корпоративним правилам. З нею розправиться не Путін, а інші члени корпорації.

Те, що в Путіна практично не було суперників і настільки високий результат, продемонстрований Володимиром Володимировичем, - свідчення, що корпорація й надалі розвиватиметься і зміцнюватиметься. Звичайно, не обійшлося без адміністративного тиску, без фальсифікацій (97,8% «за» в Інгушетії – хіба не показник?), але не вони зіграли істотну роль. Це – ті побічні моменти, що для Путіна стали додатковою можливістю продемонструвати силу. Мовляв, що захочу – те й зроблю. Я – безальтернативний. Я – великий і могутній. Тремтіть! Путіну була потрібна не просто перемога – йому була потрібна переконлива, приголомшлива перемога. Навіть якщо це буде перемога над здоровим глуздом. Усякий диктатор має бути ірраціональний у своїх учинках.

Отож, чого варто сподіватися від Путіна найближчим часом?

Кожен президент, йдучи на повторні вибори, заявляє: мовляв, я буду зовсім інакшим. Раніше мені не давали розгорнутися. Раніше мені доводилося думати про другий термін і я не міг втілити усі свої плани. Тепер ви побачите мене нового .

Путін так не каже. Він робить. Поміняти за два тижні до виборів уряд може тільки людина або занадто самовпевнена, або диктатор, або об’єднуючий воєдино обидві риси. Представивши світові Фрадкова, Путін показав суть подальшої кадрової політики. З одного боку – це месседж кота Матроскіна: «Моя Росія, що хочу – те з нею й роблю». З іншого – не варто забувати - Фрадков є твердим політиком і дипломатом, що доходить іноді до самодурства. Тобто, у Путіна з’явилася надійна, виконавча іграшка в особі Фрадкова. І якщо попередній прем’єр, Михайло Касьянов, робив іноді необдумані заяви, то Фрадков заяв робити не буде – він діятиме. Діятиме так, як буде наказувати Путін.

Крім того, призначення Фрадкова, близького до єврейських кіл, – спроба Путіна помиритися з цими колами. «Пугачовщина», що мала місце в Росії протягом минулого року і привела до арештів і опали багатьох відомих євреїв з оточення Путіна (Ходорковський, Волошин, Павловський), відійшла на другий план. Єврейському лобі була запропонована рівноцінна заміна. В підсумку і вовки нагодовані, і вівці цілі.

Напрямок розвитку Росії в плані міжнародної політики визначити не важко. По-перше, це тиск на пострадянські держави і спроба впровадити постколоніальні моделі на пострадянському просторі. Тобто, Україна, Казахстан, Туркменія та інші колишні радянські республіки зостануться зі своїми прапорами, гербами, гімнами і президентами – але вся економіка (й відповідно – політика) буде жорстко контрольована Росією. Тому найближчим часом можна чекати відновлення дій, спрямованих на створення Єдиного економічного простору. Щоправда, тепер – у більш твердих формах.

По-друге, це політика, спрямована на підтримку російських транснаціональних корпорацій та їхнє просування на світові ринки. Себто, Путін буде піклуватися про роль і місце Росії в процесах глобалізації. Не випадково останнім часом прихильники Путіна раптом заговорили про постіндустріальне суспільство, що традиційно передбачає три напрямки: а) перетворення інформації в головний продукт; б) пріоритетність технологічного розвитку над розвитком сировинної бази; в) розвиток транснаціональних корпорацій

По-третє, це спроба знайти консенсус і компроміс з Європейським Союзом і США. В ідеалі – зіграти на протиріччях між ЄС і США для утвердження своїх інтересів. Росія буде активно товаришувати із США проти ЄС і з ЄС проти США. У 30 –х – початку 40-х років минулого століття Сполучені Штати намагалися точно так само розвивати свої відносини зі СРСР та Німеччиною. Згадайте слова одного з американських чиновників? «Якщо ми побачимо, що виграє Німеччина – ми підтримаємо Радянський Союз, якщо ж виграватиме СРСР – ми підтримаємо Німеччину».

14 березня деякі політологи проводили паралелі між Путіним і пострадянськими диктаторами – Лукашенком, Ніязовим. Однак порівняння навряд чи доречні. За явного розвитку повзучого тоталітаризму в Росії ще якийсь час будуть зберігатися елементи демократії і буде проводитися гра в демократію – принаймні, доти, допоки світова кон’юнктура вимагатиме від Путіна дотримання політичної пристойності. Росія буде державою, у якій будуть мирно співіснувати елементи диктатури і демократії – Росія поступово буде перетворюватися не в «третій Рим», а в подобу пізньоримської Республіки – часів Цезаря і раннього Августа.

…Грандіозна пожежа в Манежі, що за збігом обставин відбулася в день виборів, схиляє до символіки і містики. Микола Другий починав з Ходинки, перша каденція Путіна починалася з затонулого підвідного човна «Курськ». Що термін прийдешній нам готує?

…І ще: побувавши в Москві в день виборів, я зненацька усвідомив, наскільки більше демократії в Україні і наскільки цікавішим є українське політичне життя.

Все пізнається в порівнянні.

Сергій Моржковський

Джерело: Кость Бондаренко

Теги:

Версія для друку
Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Партнери портала

Price.ua - сервіс порівняння цін в Україні
Архів Експорт Інформатор Про нас / Контакти

   Copyright © 2016 Коментарі: Всі права захищені.

Яндекс.Метрика Система Orphus