УКРАЇНА

01:20

24.02

Із Тараса Григоровича давно пора «струсити нафталін»

Із Тараса Григоровича давно пора «струсити нафталін»

Кобзар 2.0: Місія поки здійснима

0

Чиновники так і не змогли пересилити себе, щоб «оживити» образ Тараса Шевченка. Замість них це робить вулиця

Знаковий для українців ювілей - 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка - все ближче. І все більш актуальним стає питання, з чим же прийде Україна до персонального «червоного дня календаря», що припадає на 9 березня. За ідеєю, країна повинна була напружити всі свої фінансові, культурні та інтелектуальні м´язи, щоб гідно відзначити День народження Кобзаря, як можна голосніше нагадавши про нього всьому світові. І Міністерство культури, варто відзначити, регулярно звітує за протокольною частиною святкування. Яке, втім, зводиться в основному до організації нарад, круглих столів, колегій та до виїздів на реставраційні об´єкти. При цьому, згідно з програмою святкувань, озвученою наприкінці 2013 року, ніяких зволікань з ювілеєм бути не повинно. Що й не дивно. Хоча б тому, що чогось принципово нового в ній немає.

Після ознайомлення з програмою на півмільярда гривень, насиченою всілякими творчими зльотами, виставками, конкурсами читців та іншими урочистими засіданнями, закрадається підозра, що за її основу був узятий сценарій святкування 150-річчя Кобзаря 1964 року (коли «слава Шевченка гриміла по всьому світу», про що раз у раз нагадує на прес-конференціях глава Мінкульту). І лише деякі пункти цього сценарію були замінені на щось нове, щоб хоч якось «підігнати» програму під сучасні реалії. З усієї ланки святкових заходів - Шевченківський міжнародний літературний конгрес, творчий зліт майстрів мистецтв та аматорів народного мистецтва України, Всеукраїнський Шевченківський форум «Свою Україну любіть» і т. ін. - найбільш креативною виглядає розробка Черкаською обладміністрацією тематичних дорожніх знаків, які вказуватимуть дорогу до Шевченківських місць. Щоправда, оновлених табличок поки ніхто не бачив, хоча до офіційного початку святкування залишилося менше місяця.

Не балує свіжістю підходів і зовнішня атрибутика прийдешнього ювілею. Взяти, приміром, основу основ - логотип святкування, представлений громадськості ще в червні 2013-го. Незважаючи на всі художні якості, у нього є один серйозний мінус - відсутність новизни як такої. В результаті чого, як вказують дизайнери, «графічний  Шевченко нецікавий молоді. А отже, не буде і зустрічного креативу, коли офіційний знак вже силами народних умільців перетворюється і стає надбанням сучасної масової культури (з підігріванням інтересу до особистості самого Кобзаря). На думку креативного директора рекламного агентства Tabasco Олександра Смирнова, архаїчність образу Кобзаря взагалі не йде на користь популяризації поета в сучасній Україні. «Кому потрібен ювілей Шевченка, якщо сам він давно помер? Напевно, суспільству, яке має цінувати своє коріння та історію. Значить, є цілком конкретне завдання - показати, що Шевченко може бути цікавий людям сьогодні, з особливим прицілом на молодь. Чи вирішує це завдання архаїчний образ? У жодному випадку, навіть відштовхує і шепоче: «Шевченко - для перд*нів», - різко, але чесно пояснив «Коментарям» Смирнов.



Логотип 200-річного ювілею Т.Г. Шевченка

 

Здавалося б, можна поєднати приємне з корисним. І позагравати з молоддю, оголосивши, наприклад, всеукраїнський конкурс шевченківських графіті. Благо, неживих поверхонь вистачає в будь-якому українському місті. Десяток призерів отримали б шанс оживити своєю творчістю вулиці, а місцева влада - поставити галочку в графі «благоустрій». Тим більше що фестиваль «Республіка» у Кам´янці-Подільському вже не перший рік доводить успішність такого підходу. Або інша ідея: на День народження Шевченка - 9 березня - припадає Всесвітній день диджея. Чудова дата для якого-небудь «Шева-фесту», на якому б - за підтримки держави - ​​знайшлося місце сучасному Кобзареві в рок-, реп- або електронному звучанні. З перспективами виходу заходу на міжнародну арену з усіма супутніми бонусами. На жаль, поки що такі проекти виглядають, як фрагмент футурологічної розповіді про Україну.

Про катастрофічний недолік сучасної інтерпретації образу Тараса Шевченка говорить і кандидат наук із соціальних комунікацій, директор ВГО «Не будь байдужим!» Оксана Левкова. За її словами, закостенілість педагогів і діячів від Мінкультури автоматично відмітає навіть спроби назвати Шевченка «Шевою». «Коли починаєш згадувати в присутності вчителів тезу Андруховича «У наші дні Шевченко був би репером», то їм якось відразу стає не по собі, спекотно в приміщенні і взагалі погано. Наш Шева просто мертвий для освіти. А коли він воскресає в думках або устах молоді, то педагоги його спеціально старять», - упевнена Левкова.

Іншими словами, ідейні шевченкофіли вважають, що опускати з п´єдесталу «батька нації» - наприклад, на футболку молодого представника цієї самої нації - занадто низько для Великого Поета. З іншого боку, знайомий «нафталіновий» образ Великого Кобзаря - того самого насупленого діда в смушевій шапці, який, здається, ніколи не був молодим і усміхненим, - не викликає у молоді ніяких емоцій, крім нудьги і позіхання.



Логотип 200-річного ювілею Фредеріка Шопена в Польщі, 2010 рік

 

Тим часом хороші приклади того, як можна осучаснити історичну особистість, легко знайти в міжнародній практиці. Причому далеко ходити не треба: досить згадати, як пару років тому сусідня Польща святкувала 200-річчя свого видатного земляка Фредеріка Шопена. На вулицях міст з´явилися музичні лавочки, що грають музику великого композитора. Сучасні художники, не злякавшись гніву академічної спільноти, влаштували виставку іронічно-гумористичних графічних робіт, присвячених музикантові. Всіляких брелоків, футболок, сумок та іншої сувенірної продукції з інтерпретованим портретом композитора - аж до солодощів і навіть ювілейної горілки - взагалі не злічити. В Україні ж, створюється враження, заробляти на Шевченку - справа якщо не ганебна, то неблагонадійна. При цьому чиновники розраховують якимось дивом отримати гроші від в´їзного туризму, хоча шевченківські місця поки що нецікаві навіть внутрішньому споживачеві . Загалом, як зазначив директор Tabasco Олександр Смирнов, «маємо справу зі стріляниною культурою по горобцях, які давно відлетіли».



Логотип 200-річного ювілею Фредеріка Шопена в Польщі, 2010 рік

 

Хоча у святкування круглої дати держава вкладається, і вкладається ґрунтовно. З останніх новин: спеціально до ювілею Кабмін вирішив витратитися на виробництво пам´ятних медалей, а Президент удвічі збільшив розмір Шевченківської премії (спочатку вона повинна була «підрости» в п´ять разів). Мільйони йдуть на латання доріг, реконструюються театри і будинки культури, міські парки і аеропорти. У Запоріжжі вирішили поставити відразу два пам´ятники Шевченкові - у самому місті й на Хортиці. Ось тільки ця суєта більше скидається на розв’язанняння «під шумок» проблем місцевої влади. Оскільки виникає питання: а чому все це було відкладено «під ювілей», а не зроблено раніше, в нормальному, а не авральному режимі?

Схоже, державу в цілому і Міністерство культури зокрема така ситуація цілком влаштовує. «Живого» Шевченка чиновники шукають хіба що на словах глави Мінкультури, в той час як на актуалізацію образу великого поета, що йде знизу, в держави, як завжди, немає грошей. І це - лише видима частина айсберга байдужості, який уже двадцять два роки плаває по всьому культурному океану України. У підводній же частині цієї брили можна побачити тотальне небажання реформ не тільки культурної, а й освітньої складової держави. «Підручники з літератури насичені творами, в яких ідеться про український комплекс неповноцінності, про в´язниці та постійне кріпосництво. У них не знайдеш позитивних поведінкових сценаріїв. Приплюсуйте сюди і мартиролог (вчення про мучеників. – Ред.), на який уже давно перетворилися підручники з історії України. А молоді хочеться перемог, а не поразок!», - зазначає Оксана Левкова. І додає: саме тому більша частина української культури навіть у нинішню «еру тренінгів позитивного мислення  асоціюється переважно із занепадом і шароварщиною.

Втім, описане вище - не привід впадати в розпач. Адже, незважаючи на чиновницьку «іконізацію» Шевченка як пророка і мученика, попит на поета серед молоді існує. Один із доказів - минулого року сторінка про Тараса Шевченка стала найбільш відвідуваною статтею в українській Вікіпедії, набравши майже 600 тисяч переглядів. Стаття про Україну в цілому виявилася на другому місці (понад півмільйона переглядів). Навіть нинішні неспокійні події в центрі столиці свідчать, що Кобзар затребуваний у масах, а його образ переосмислюється новими українцями тут і зараз: «революційні» портрети Шевченка разом із ликами інших класиків прикрашають стіни будинків, його поезію можна почути на вулицях, нерідко вже на новий лад. А значить, вулиця почала втілювати в життя те, чим мала б займатися держава, - струшує «нафталін» з класиків і їх «оживляє». І, не виключено, ближче до Дня народження Кобзаря ініціативна молодь проведе якусь свою «Тарас Григорович паті». Зі своїм Шевченком - поетом XXI століття.

Теги:

Версія для друку
Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Партнери портала

Price.ua - сервіс порівняння цін в Україні
Архів Експорт Інформатор Про нас / Контакти

   Copyright © 2016 Коментарі: Всі права захищені.

Яндекс.Метрика Система Orphus