УКРАЇНА

17:58

06.12

Профспілкам присвячено цілий абзац Конституції

Профспілкам присвячено цілий абзац Конституції

Третій сектор по-українськи: під владою і під бізнесом

0

Щороку в Україні реєструється близько двохсот нових громадських організацій національного або міжнародного рівня. Однак далеко не всі з них висловлюють інтереси хоч якоїсь громадськості

Найкоротше визначення третього сектору — це ті організації та спілки, які не входять у перший і другий сектори. Але звичайно, при цьому потрібно сказати, що таке перші два сектори. Кинути погляд на них не зайве ще й тому, що на третій сектор вони мають помітний, а в українських умовах — сильний і навіть визначальний вплив.

«Не влада і не бізнес»

Під першим сектором зазвичай маються на увазі органи державної влади та місцевого самоврядування, державні організації (найбільша вітчизняна держорганізація — Національна академія наук України), а також політичні партії, тобто організації, які борються за владу (в Україні серед всіх об´єднань громадян тільки партії мають право брати участь у виборах) і часто представлені у владі (наприклад, мають своїх депутатів). Серед усіх представників цього сектору найбільше на суспільство і, зокрема, на третій сектор впливають чиновники і депутати від правлячої партії (тому перший сектор коротко називають «влада»). Після них ідуть опозиційні політики, а найменший вплив мають учені державних наукових інститутів.

Другий сектор — це комерційні організації (тому його коротко іменують «бізнес»). Впливовість представників цього сектору визначається масштабом бізнесу і відносинами з владою. До комерційних при найближчому розгляді слід віднести і релігійні організації. Крім того, що вони, згідно з українським законодавством, мають право займатися підприємницькою діяльністю (і активно ним користуються), у них є стійкий асортимент послуг, що надаються за фіксованою ціною (так званий рекомендований розмір пожертвування).

 Подарунки від законодавців

Усе решта — це і є третій сектор, «не влада і не бізнес». Він складається з кількох типів організацій і спілок, які суттєво відрізняються своїми організаційними формами.

Найменш численний тип — творчі спілки. Вони мають фіксоване членство, а їхня діяльність регулюється Законом «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», прийнятим 7 жовтня 1997 року. Він поділив творчі спілки на всеукраїнські та регіональні (місцеві). До кінця 2004 року налічувалося 17 усеукраїнських творчих спілок, зараз їх 22: чотири з´явилися протягом 2006–2008 років, у травні 2010-го була зареєстрована ще одна (Всеукраїнська творча спілка вітражистів), після чого ось уже три роки нових рядків у списку не додається.

Численніший тип — благодійні організації. Їх кількість динамічно зростає, і це не дивно, оскільки для створення благодійного фонду достатньо лише одного засновника, в ролі якого може бути як фізична, так і юридична особа. До кінця 2004 року в Україні було зареєстровано 714 усеукраїнських і міжнародних благодійних організацій, до кінця 2009-го — вже 1051, до кінця 2012-го — 1218, а 1 лютого 2013-го їх побільшало до 1227. Після цього набув чинності новий Закон «Про благодійну діяльність та благодійні організації», який взагалі скасував поділ благодійних організацій на всеукраїнські, міжнародні та місцеві. Таким чином, тепер кожен фонд (а їх кількість у кожному регіоні вимірюється сотнями) може назвати себе міжнародним.

Найчисленніший тип — громадські організації (ГО). Загальна кількість зареєстрованих ГО та їх спілок з всеукраїнським і міжнародним статусом досягла 1927 на кінець 2004 року, 2999 на кінець 2009-го і 3599 на кінець 2012-го (ще 397 усеукраїнських ГО не зареєструвалися, але легалізувалися шляхом повідомлення про заснування). Далі відбулася та ж історія, що і з філантропами: замість старого закону «Про об´єднання громадян» з 1 січня 2013 року набрав чинності новий Закон «Про громадські об´єднання» (прийнятий Верховною Радою 22 березня і підписаний Президентом 13 квітня 2012 року). Він скасував поділ ГО і спілок на всеукраїнські, міжнародні та місцеві. Зараз у кожному регіоні є сотні або навіть тисячі місцевих ГО, і тепер вони можуть без перереєстрації поширювати свою діяльність на інші регіони.

Це — аж ніяк не єдина важлива поступка. Наприклад, старий закон не регламентував кількість засновників ГО, але йшлося про те, що «рішення про заснування об´єднань громадян приймаються установчим з´їздом (конференцією) або загальними зборами». У новому законі вирішили уточнити це питання і встановити мінімальну кількість засновників: дві людини (для громадської організації) або дві юридичні особи (для громадської спілки). Так що для створення будь-якої всеукраїнської спілки громадських організацій тепер достатньо чотирьох осіб (вони заснують дві організації, а ті заснують спілку).

Крім того, тепер громадські об´єднання (якщо у них є статус юридичної особи) на додаток до права засновувати підприємства, необхідні для виконання статутних цілей, отримали ще й право «здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об´єднання». Єдина вимога, яка перешкоджає цілковитому перетворенню їх на комерційні організації, — це що «основною метою» громадського об´єднання «не є одержання прибутку». Тобто, прагнути до прибутку не забороняється, але потрібно придумати яку-небудь мету, крім прибутку, і назвати її основною.

Цей закон був прийнятий 334 голосами (тільки фракція КПУ виступила проти) після багатомісячного доопрацювання, над яким трудилася спеціально створена робоча група. Вона провела майже 30 засідань, в яких взяли участь члени профільного парламентського комітету, представники Адміністрації Президента, Міністерства юстиції, громадських організацій, експерти Ради Європи. Були враховані рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам стосовно правового статусу неурядових організацій. І як бачимо, українські ГО отримали максимально сприятливе для їх зростання і процвітання законодавче поле. Питання лише в тім, хто скористається цими можливостями.

 Звідки гроші

Із загальної кількості зареєстрованих всеукраїнських і міжнародних ГО та їхніх спілок 5% складають всеукраїнські профспілки та профоб´єднання. Профспілкам присвячено цілий абзац Конституції, вони мають особливі права і методи досягнення своїх цілей, а головне — у них є реальне і дуже численне членство, яке регулярно поповнює їх скарбницю членськими внесками. Безсумнівно, нинішня ситуація в профспілковому русі України заслуговує окремого розгляду, а в цьому огляді краще зосередитися на інших складових третього сектору.

Для деяких видів ГО найважливішим джерелом фінансування є державний бюджет (або місцеві бюджети). В основному це організації, що об´єднують людей з обмеженими можливостями, спортивні та молодіжні, а також деякі творчі спілки. Інша частина третього сектору живе головним чином на кошти, які зібрані або виділяються своїми засновниками. У цьому сенсі немає великої різниці між благодійними фондами та ГО, створеними політиками і бізнесменами. Наприклад, для власника групи компаній «АВЕК» і за сумісництвом народного депутата Олександра Фельдмана видатковими статтями особистого бюджету є як фінансовані ним «Єврейський фонд України», «Міжнародний центр толерантності» і «Фонд Олександра Фельдмана», так і очолювані ним Асоціація національно-культурних об´єднань України та Міжнародна громадська організація «Фельдман Екопарк».

Для третього сектору європейських країн характерна помітна роль так званих мозкових центрів (think tank). В Україні прикладом такої організації є Центр Разумкова, чиї дослідження цитуються набагато частіше, ніж роботи аналогічних державних інститутів. Його середній річний бюджет становить 4,5 млн. грн. Головою ради Центру Разумкова багато років є народний депутат і бізнесмен Микола Мартиненко. Але їх взаємини — це виняток з українського правила. Зазвичай українським політикам потрібні кишенькові, повністю підконтрольні їм структури, які створювали б їм ілюзію популярності. Незабутня Наталія Вітренко, наприклад, є лідером аж трьох всеукраїнських громадських організацій: жіноча організація «Дар Життя», «Собор православних жінок України» та «Євразійський народний союз». Деякі депутати-«регіонали» обзавелися, по суті, ерзац-партіями, які цілком можуть виявитися запасними аеродромами. Цікаво, що Андрій Пінчук очолює одночасно організацію «Молоді регіони» (молодіжне крило ПР) і «Молодіжний слов´янський форум». А Вадим Колесніченко не тільки очолює, а й посилено піарить і розкручує організацію «Правозахисний громадський рух «Російськомовна Україна» (РУ). У квітні 2011 року ця організація повідомила, що вона «веде активну роботу з пошуку грантових ресурсів фінансування» і 2010-го «перемогла у двох відкритих і публічних конкурсах грантів і отримала загальне фінансування на суму близько 300 тис. грн.». У лютому 2012-го з´явився новий звіт: «Загальний обсяг залучених за 2011 рік коштів і пожертвувань становить 1045 тисяч гривень». Судячи з активності Колесніченка в Севастополі, фінансові вливання в РУ не міліють. Тільки це вже не третій сектор. Це просто політика.

Теги: благодійний фонд, політика, профспілки, громадські організації

Версія для друку
Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Партнери портала

Price.ua - сервіс порівняння цін в Україні
Архів Експорт Інформатор Про нас / Контакти

   Copyright © 2016 Коментарі: Всі права захищені.

Яндекс.Метрика Система Orphus