УКРАЇНА

01:36

24.02

Фіалко впевнений: за минулі двадцать років кіногалузь перетворилась на повну руїну

Фіалко впевнений: за минулі двадцать років кіногалузь перетворилась на повну руїну

Режисер Олег Фіалко: Голови молодих митців міцно окупував «совок»

0

Перш ніж виділяти гроші на виробництво фільмів, держава мала б профінансувати підготовку фахівців киноринку

Підтримка вітчизняного кінематографу ось уже кілька років декларується державою, як один з основних напрямків культурної політики країни. Щороку з держбюджету виділяються десятки мільйонів гривень на виробництво українського кінопродукту, однак українці досі впевнені, що кінематографу в Україні немає. Хоча проектів та ідей – хоч греблю гати. Виправити ситуацію мали б пітчинги – презентації кінопроектів, які могли б бути реалізовані за підтримки держави. Спеціальна експертна комісія, що складається із фахівців кіноринку, визначає, який саме проект є перспективним з огляду на розвиток вітчизняної кіноіндустрії і заслуговує на виділення грошей з держбюджету. Втім, після підбиття підсумків третіх пітчингів, організованих Державною агенцією з питань кіно, голова Експертної комісії з оцінювання проектів, кінорежисер Олег Фіалко склав свої повноваження.

«Коментарі» дізнались у Олега Фіалка про причини такого рішення, а також поговорили про те, чи є майбутнє в українського кінематографа.

Останнім часом довколо державних пітчингів розгорнулось чимало скандалів: режисери незадоволені розподілом коштів, члени комісії – процесом проведення пітчингів. Ви взагалі склали повноваження голови комісії. У чому причина?

Я не хоітв би вдаватись у подробиці, оскільки по кожному випадку -  своя історія, купа деталей і нюансів. Самі по собі пітчинги – справа хороша і потрібна, але певні ментальні речі, сам порядок відбору конкурсних робіт, склад комісії – все це має значення. Врешті-решт я вирішив, що не хочу більше розбиратись із тим усім.

Якщо узагальнювати, то я так відповів би на ваше питання: наше суспільство і митці як частина його просто не готові до демократії. Це сумно, але це факт. Досі у всіх питаннях гору беруть «совкові» принципи. Навіть молоде покоління поки що нездатне перебудуватись.

У чому ж проявляється «совковість» молодих фахівців?

Зараз у нас панує «час сарани»: абсолютно всі прошарки суспільства думають тільки про одне – як би дістати побільше грошей будь-яким чином. Навіть молодь іде вчитись на кінофакультети через те, що можна піти в рекламу чи навчитись знімати кліпи і заробити швидко і до того ж багато. Звісно, я не кажу, що всі вступають до вузів із такою метою, я кажу про тенденцію. Кіно як таке, як галузь кіномистецтва зараз нікого не цікавить: ані державу, ані молодих фахівців.

Знову прогнози щодо українського кіноматографічного майбутньго невтішні: як не крути, а все погано. Попри те, що гроші на кінематограф виділяються, пересічний українець як не бачив, так і не бачить вітчизняних фільмів. У вас є рецепт, як можна зсунити з місця цей айсберг? Можливо, починати слід не з пітчингів?

Пітчинги прекрасно показали свою дію у кіносистемах європейських країн. В Україні результатів немає через те, що у нас величезна криза всієї кіноіндустрії. Починати справу треба з реанімації кіногалузі в цілому. З одного боку, кіно ніби жевріє, якісь фільми знімаються і виходять, але у тому, що тих результатів не видно, винна держава. Я не хочу говорити конкретно про сьогоднішню владу – всі влади в нашій країні однакові, їх однаково не цікавить кіно. Напевно, більшість з них про кінологів більше знає, ніж про те, що таке кіно. За минулі двадцать років кіногалузь перетворилась на повну руїну. Я навтіь більше скажу: якщо сьогодні взяти мільярди грошей і кинути в кінематограф, нічого або майже нічого не зміниться, тому що галузь загублена.

Тобто вічна відмовка «Грошей немає!» не працює? Виходить, проблема таки у головах?

Гроші, звісно, мають значення, але чого вони варті, якщо їх навіть нікому засвоювати? У нас немає хороших спеціалістів, держава просто їх не готує! Кіно складається не тільки із сценаристів, акторів і режисерів. У нас шалений дефіцит середньої ланки кіноіндустрії: бракує помічників, художників, асистентів, декораторів, гримерів. А ті одиниці, що отримують освіту, йдуть на телебачення, в рекламу, деякі навіть у торгівлю вдаряються. Для того щоб зробити хороший реквізит, бутафорію в кадрі, потрібні хороші спеціалісти. Запустити кульки із салютом на Майдані Незалежності – так, це без проблем зможе зробити купа піротехників. А той самий салют у кінокадрі – то вже зовсім інша річ.

По-хорошому, кіностудії повинні плекати, виховувати фахівців. Киномитець, якому справді потрібне кіно, має починати свій шлях із знімального майданчика: працювати там з першого курсу асистентом, помічником, а потім, з часом, – дозрівати і «вибухати».

Окрім того, обов’язковим критерієм розвитку має бути навчання і стажування за кордоном. І це теж повинна забезпечувати держава. Ось на що треба в першу чергу витрачати гроші – на освіту і підготовку вискококласних спеціалістів.

Виходить, що молодь вступає на кінофакультети, розраховуючи потрапити на телебачення чи в рекламний бізнес? Тобто магія кіно втрачена?

Тенденція така, але, на щастя, не всі в неї потрапляють. У нас є «ідейні» кіношники, які хочуть займатись виключно кіно, хворіють і марять ним. Але їм потрібно давати можливість розвиватись, а держава не дає цього. Бувають випадки, коли справжні таланти по закінченні вузу  не можуть реалізувати в кіно свої здібності і йдуть в рекламу з надією заробити грошей і повернутись. А коли кілька років попрацюють у тій галузі, розуміють, що це самообман: дороги назад немає. Мислення повністю перелаштовується, адже не все відео є кіно.

Але не подумайте, я не звинувачую молодь в якомусь там капіталізмі. Просто координати світу в нас змінились у принципі. Є таке філософське поняття «властивість високо організованої матерії відображати навколишню дійсність». Скажімо, коли дитина до 5 років виховувалась у вовчій зграї, то вона вже не зможе стати такою, як діти, котрі виховувались у звичайних родинах. Бо координати її світу перевернулись назавжди. Так і сучасне покоління потрапляє в загальну тенденцію:  люди згори, знизу, збоку – всі мріють про гроші. Важко не деформуватись від такої постійної пропаганди.

Традиційне для нашої кіноіндустрії питання: скільки потрібно часу, аби українське кіно стало популярне в своїй країні?

Я добре поінформований песіміст, тому на такі футуристичні питання можу відповісти лише тим самим: саме тоді, коли настане той момент, що кіно стане потрібне державі й загону людей, який боліватиме за кіно як мистецтво. І при цьому вмілі люди розроблять комплексну і грамотну концепцію відродження кіногалузі – з реорганізацією кіноосвіти і розбудовою мережі кінотеатрів. А потім ще ця програма почне працювати – от тільки тоді українське кіно буде відомим у власній країні. А скільки для цього потрібно часу, на жаль, ніхто не знає.

Теги:

Версія для друку
Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Партнери портала

Price.ua - сервіс порівняння цін в Україні
Архів Експорт Інформатор Про нас / Контакти

   Copyright © 2016 Коментарі: Всі права захищені.

Яндекс.Метрика Система Orphus